дівчатками
Вона любила теплий м’ятний чай
І гіркоту класичну шоколаду.
У ній ховався тихий світлий рай
Й безмежжя пекла в хаотичнім ладу.
В очах її ховалась доброта,
А на вустах – стрибали бісики в усмішці.
Від запаху її хмеліла голова,
Слова були гострішими, ніж спиці…
Мов вихор, залітала у думки
Й спокійно там наводила порядок…
Всі файли пам’яті складала у папки,
Й зникала… залишивши ящик згадок.
Була мов марево, уривок міражу…
Та все ж реальна, в простоті красива.
Звичайна жінка з гіркотою полину,
Не унікальна, але просто особлива…
© Ірина Ференц
