дівчатками
Я раніше дуже боялася…
Боялася, що мене залишать, боялася стати непотрібною.
Боялася зробити щось не так, нашкодити, образити, завдати болю.
А люди, з якими я контактувала, тим часом, про це взагалі не думали.
Вони ранили, ображали, йшли, вбивали.
І я одного разу немов втратила чутливість, наче й сама перетворилася на одного з них.
Мені стало зовсім байдуже, як звучать мої слова для когось, які рани я наношу людині.
Я навчилась закривати за собою двері так само легко, як це робили колись інші, залишаючи мене на самоті і в журбі.
Настав час, коли я перестала боятися стати непотрібною, відкинутою, зайвою, нелюбимою.
Я закрила душу від людей так, як закривають на зиму літній будинок, який не призначений зігрівати людину тоді, як самому ледве вистачає тепла.
Для багатьох я почала здаватися гордовитою і холодною, а я просто стомилася жити в тривозі.
І я вже стала зовсім вільною від страху втратити того, кого любиш більше за життя.
А тут ти….
© Аліна Єрмолаєва 2020
