дівчатками
Нумо, кажіть, дівчата, скільки разів ви, дивлячись на фото, закочували очі «та я така страшна»? А скільки разів критикували свій не «такий» ніс, не «такі» губи, груди й далі вниз до щиколоток?
Ледь не кожна друга з нас дивиться в дзеркало, на світлини і не подобається – сама собі. Але… Ми не бачимо себе в моменти, коли про щось мрійливо думаємо, накручуючи локон на палець.
Коли кумедно наспівуємо в дУші і в душІ під хороший настрій або лірично, готуючи на кухні обід найріднішим.
Коли в наших очах грають бісики – від впевненості у своїх силах, від жаги, спокуси, пристрасті, кохання.
Коли ми крутимося перед дзеркалом, приміряючи улюблену сукню.
Коли закриваємо очі від насолоди Його поцілунку.
Коли розпливаємося в посмішці від приємного сюрпризу.
Коли притуляємо своє дитинча й умиротворено читаємо казку.
І навіть коли навколішки миємо підлогу чи полемо грядки та, не підозрюючи, звабливо рухаємо стегнами – спитайте в чоловіків.
У ці моменти ми, на жаль, себе не бачимо – не бачимо, які ми красиві. Не усвідомлюємо. Не помічаємо. Не зважаємо на свою красиву суть. А в ній – вся ваша врода. Щоденна. Вона зовсім не в тих кількох невдалих, постановочних, бездушних фото чи самокритичних поглядах у люстерко.
