Про жіноче відверто та з гумором!
Відвертo, Думки

Мені не соромно. Чесна сповідь не ідеальної мами

Привіт! Мене звати Уляна, і я виховую 11-річного сина. З перших днів свого материнства я зіткнулася з неоднозначним ставленням оточуючих. Всі краще за мене знали, як треба годувати, купати, вповивати, а головне – виховувати мою дитину. А потім я зрозуміла, що справа зовсім не в мені: в наші дні загальному осуду піддається практично кожна жінка, яка народила дитину.

Ми хочемо поділитися з вами правдивою історією, як можна подолати нав’язані страхи та відчути себе справжньою мамою.

***

Мій син з’явився на світ у невеликому обласному пологовому будинку. Його відразу ж забрали до дитячого відділення і приносили на руки чітко за розкладом. Медсестра підвозила до нашої палати довгий візок, на якому лежав ряд крихітних галасливих клубочків. Видане немовля потрібно було оперативно погодувати й здати назад.

У мого клубочка було сердите набрякле обличчя, одне око вперто не розплющувалося.

Я дивилася на нього і думала, коли ж прокинеться те, про що пишуть в красивих журналах для майбутніх мам, – тепла, ніжна і безмежна любов до своєї дитини. А замість цього відчувалося, як боліли шви та нили руки, проколені крапельницями. І ще дуже хотілося виспатися.

Всі незручності перекривалися відчуттям цікавості. Ми з сусідками по палаті навіть не думали цілувати та обіймати немовлят, а просто розглядали їх: «Боже милий, у мене народилася справжня людина. З пальчиками, війками й дірочками у всіх потрібних місцях».

Але обіцяна любов чомусь не прокидалася.

І мені було соромно

Здається, таке відчуття знайоме практично будь-який мамі. Їй мусить бути соромно завжди й перед усіма. Напевно, це мусить мотивувати нас на нові подвиги в ім’я дитини.

Треба народити самій (кесарів розтин – це не пологи), якомога довше практикувати грудне вигодовування (суміші – це для лінюхів), чи не з перших днів життя займатися розвитком, з хижим вишколом пройти через терни дитячого садка та школи й успішно «вступити» до вишу.

В іншому випадку маму будуть засуджувати і їй будуть робити зауваження з якимось по-садистськи радісним блиском в очах.

Іноді я ловила себе на тому, що починаю виправдовуватися перед абсолютно чужими людьми.Перед патронажною сестрою, дільничним педіатром, вихователькою в садку і нервовою тітонькою в реєстратурі. Перед сусідкою, яка неодмінно хоче посмикати чуже дитя за щоку. Перед незнайомою бабусею в магазині, що пхає дитині таку заборонену цукерку. Перед іншою мамою, у якої син швидше пішов, заговорив і навчився складати кубики.

Але в один прекрасний момент я видихнула

В цьому році моїй дитині виповнюється 11 років. І лише недавно я зрозуміла, що ми з сином шалено втомилися від постійного тиску оточуючих, і змогла нарешті зізнатися собі, що я не ідеальна мама.

Мені не соромно, що я народила через кесарів розтин. Підкреслюю, народила, а не сховалася від переймів під анестезією. І не знаю, що краще: відмучити кілька годин на кріслі чи протягом кількох днів ходити зігнутою обабіч стіни (нас виганяли розходжуватися по коридору через 12 годин після операції) плюс ще довго переживати за стан величезного шва через увесь живіт і переживати про самопочуття дитини.

Так, в 6 місяців мій син став “штучним”. В основному завдяки істеричному відношенню до грудного вигодовування. То в поліклініці на тебе подивляться як на ледачу матусю, то свекруха заявить, що у таких худих дівчат молока зазвичай не буває.
Я не вмикала дитині класичну музику і не розвішувала по стінах букви. Зате у сина була своя поличка з крутими іграшками – справжнім черпачком і старими каструлями, в яких можна було «варити» брязкальця і колготки.

Десь через три місяці після пологів я припинила кип’ятити пляшечки та прасувати пелюшки та сорочечки. На здоров’ї дитини це не відбилося, зате життя відразу стало набагато легшим.

Коли малюку було 4 роки, я розлучилася. Тому що зрозуміла, що не витримую шаленого ритму: ідеальна дружина, мама, господиня і джерело прибутків сім’ї. І ще – мені не соромно, що син росте без батька.

Мама теж людина

Мені перестало бути соромно, коли я зрозуміла, що ми з дитиною не зобов’язані бути схожими на сім’ї з глянцевих журналів про щасливе материнство й дитинство. Ми не роботи, а живі люди, кожен з нас має право на власні емоції та навіть (о Боже!) на певний особистий простір.

Мені не соромно, що я ніколи не робила з сином уроки. Могла тільки перевірити важкий приклад або пояснити, як перевірити ненаголошену голосну. Або встати раніше вранці й тихенько підправити малюнок, який він вчора зі сльозами робив на ненависне малювання. Мені чомусь здається, що турбота виглядає саме так.

Я не підстрибую о 6 ранку, щоб спекти млинці, і не тягну на собі всі домашні обов’язки. Мені не соромно сказати, що я зайнята, і запропонувати синові самостійно зварити макарони.

Мене немає в жодному батьківському чаті. Просто тому, що мені це нецікаво. На шкільній лінійці я була лише один раз – в 1-му класі. І прийду тепер тільки в 11-му.

Я навчилася виходити з магазинів без купи дитячих майок-шортиків. Якщо мені треба нової сукні – я купую саме її. Без докорів сумління на тему: «Ти ж мати – переб’єшся».

Я маю право побути сама. Втекти на кілька годин в кіно, погортати телефон у вуличній кафешці або зачинитися у ванній з маскою на обличчі. Це такі мініканікули, які потрібні кожній з нас, щоб перейти з режиму «мама» в режим «я теж людина».

А любов, звісно, прийшла

Тільки трохи згодом. Як справжнє, усвідомлене почуття. Мені дуже цікаво дивитися, як росте і змінюється дитина, як вона вчиться справлятися з труднощами й знаходити спільну мову з іншими людьми.

Коли є час, ми граємось в настільний теніс і катаємося на велосипедах. Нам подобається водити носами по карті світу – шукати міста зі смішними назвами та заодно здогадуватися, як подорожували в епоху Великих географічних відкриттів. Я підсадила сина на читання фентезі й пояснила, що в комп’ютері є не тільки ігри, але й корисні програми.

І ще я обов’язково цілую його на ніч і ніколи не кажу: «Мені за тебе було соромно».

Тому що, якщо чесно, думка інших людей не має жодного значення.

А вам випадало соромитися того, що ви «погана» матір?

Джерело

Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть "Ctrl+Enter"
Мені не соромно. Чесна сповідь не ідеальної мами

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: