дівчатками
Нещодавно перечитала роман Наріне Абгар’ян «З неба впали три яблука». До глибини душі вразила історія чоловіка, який купив на ринку туфлі. Він хотів відразу перевзутися, але дружина стала в позу: «Мовляв, не вередуй! Одягнеш в неділю до церкви!».
Чоловік образився, а дружина з запалом доводила, що є повсякденний одяг, а є парадний.
Літні люди повернулися додому і поки розігрівався наваристий хаш, він ліг відпочити і ……помер. Вона його поховала, але в труну черевики не дала. Ще чого? Вони ж зовсім нові. Тільки покійник «став приходити» щоночі і дорікати за жадібність. Довелося чекати смерті чергової довгожительки, щоб взути ту в туфлі сорок п’ятого розміру,- передати на “той світ”, або просто: хоч комусь віддати безкоштовно…
Один знайомий із гіркотою розповідав, як свого часу образився на бабусю. Він, семирічний, приїхав до неї погостювати на весняні канікули та попросив відкрити яблучне варення. Та ніяк. Адже приберегла його для яблучного штруделю до Трійці. Хлопчик спершу вмовляв, а потім розплакався і по рейках пішов додому. Адже грошей на зворотний білет не було. Бабуся не дожила до Трійці два тижні, а банку варення під шумок украв хтось із сусідів, прихопивши ще й вудки, та бочку для засолювання огірків.
У троюрідної тітки в комоді лежить класна картата спідниця, припасена на смерть.
– Вона вам подобається?
– Дуже.
– Так носіть!
– Прийде час.
З властивим мені запалом намагаюся довести, що неможливо отримати задоволення від спідниці, прямуючи в ній на цвинтар, а от причепуритися за хлібом – саме те. Вона розуміє усміхається і каже, що я ще не нюхала життя.
Мої батьки вже кілька років відмовляються їхати до санаторію. Хворіють, п’ють літрами нурофен, але пройти курс лікування та прийняти радонові ванни – ніяк. Тато мотивує це тим, що в країні йде війна, і йому соромно займатися своїм здоров’ям, коли на сході гинуть люди.
Подруга іноді згадує горезвісну банку шпротів. Мама дістала її за якоюсь мега привабливою ціною та сховала на свято, не поглянувши на термін придатності. А коли година «Х» настала, і на тарілці вже лежав підрум’янений батон, змащений майонезом, скибочки маринованого огірка та гілочки свіжого кропу, шпроти, виявилися ….зіпсованими.
Синдром відкладеного життя дуже зручний. У нього можна завернутися, як у кокон і виправдати свої страхи та лінощі. Небажання діяти та приймати рішення. Ось підростуть діти, настане літо, вечір п’ятниці, Великдень…
Найкраще з понеділка, з першого вересня, після відпустки або коли закінчиться війна.
Зранку ми чекаємо вечора. Увечері – новий ранок. Залишаємо на потім ошатні скатертини, ошатні слова, думки і мрії. Найкращу роботу та найкращий шматок.
Чекаємо зручного випадку, відповідного моменту, першого дня місяця.
Відкладаємо молодість на старість, забуваючи, що життя це те, що відбувається САМЕ зараз.
Автор: Ірина Говоруха.
