дівчатками
Сльози котилися повільно
За душі мертвих і живих.
Очима синіми невільно
На смерть дивилась молодих.
Змахнула зі щоки сльозу,
Зібрала золоте волосся,
Розтріпане, в тугу косу,
Бо серце сильне, не здалося.
Розправила широко плечі,
Тріпоче сукня на вітру
Червоно-чорна, в руках свічі
Трима за брата і сестру.
Тепер не сльози — біль в очах
І співчуття тим вдовам, матерям.
Немає більше сумніву в словах:
Ворогам смерть! Слава героям!
(Т. Полуфанова)
