дівчатками
Сильними жінки стають, щоб вижити. Ними захоплюються, їм аплодують, але іноді не розуміють, що сильна жінка на арені бореться так добре і енергійно, просто щоб вижити. Жити.
Їй доводиться боротися і бути сильною, вона цього не хоче! Але жити хоче. Ось і бореться під схвальні вигуки глядачів.
Сильна жінка може стати жорстокою. Таких багато в історії.
Вони билися за владу, за престол, хотіли правити – і правили. Але симпатії вони не викликають і аплодувати їм не хочеться. Шалена Королева Ранавалуна була сильною жінкою.
Вона правила Мадагаскаром і виявила сильну волю: кого в окропі зварила, кого – отруїла, тестуючи на відданість – якщо не померла від отрути, значить, хороша людина! Сто тисяч поганих отруїлися – ну туди їм і дорога. І ще багато рішучих дій зробила ця сильна жінка.
Інша сильна жінка, правителька Візантії, Ірина Афінська, їй у підметки годиться. Але ця Ірина виколола очі своєму синові. Щоб на престол не претендував, коли зросте.
Або імператриця Ци Сі була вольовою та сильною. Кількість жертв важко підрахувати, в Китаї тоді багато людей було. Їх особливо ніхто не рахував. Або Кривава Мері, Марія Тюдор, теж палила і вішала протестантів, виявляючи волю та сильний характер. Яким не хочеться наслідувати…
А із простих сильних жінок в історії є згадка про Герардеску Манутиус. Вона була просто рабиня. І втекла. Почала торгувати своїм тілом. Вибір професій був невеликий для рабинь-втікачів. Вибір був один: у рабстві ти чи на волі. Живий ти чи мертвий.
Їй було 28 років, коли вона приєдналася до повстання Спартака. І їй надався шанс професійної перепідготовки: вона навчилася боротися на смерть із ворогом.
Спеціально вчилася битися та володіти мечем. Але Марк Ліціній Красс розбив армію рабів і шість тисяч людей розіп’яв біля дороги – біля довгої дороги.
І Герардеску вже почали розпинати, а цей Красс раптом передумав і запропонував стати гладіатором. Дика та незвичайна пропозиція. Чи він красою її спокусився, чи вирішив грошей на поєдинках заробити – він дуже гроші любив.
І Герардеску привезли до Риму і на арену виштовхали – дерись на потіху публіці та помри! А вона не вмерла. Вона так почала битися, що натовп онімів спочатку. А потім почалися аплодування та крики – дуже всім сподобалося, як Герардеска захищає своє життя і здоровенних татуйованих мужиків перемагає.
Вона перемагала і перемагала – що ще робити? Вона боролася за життя на арені, на піску, просоченому кров’ю, серед трупів людей та тварин. За одну ніч одного разу 19 тисяч людей загинуло в гладіаторських боях, на втіху натовпу. І всі кричали та плескали їй, як божевільні; хоча який толк у такому тріумфі, якщо ти – раб? І борешся за своє життя?
Вона билася за життя на арені майже рік! Майже рік вона перемагала всіх, ця відважна дівчина. А потім її вбив карлик: підкрався ззаду і встромив їй у спину тризуб.
А натовп, який щойно їй аплодував, наказав її добити. Розчарувалася у ній публіка. І плескали тепер карлику з його тризубом.
Шкода її. Вона так хотіла жити і так боролася. Може, в іншому світі вона стала вільною та щасливою? Сподіваюся. Заздрити сильним жінкам не треба… Вони часто просто борються за життя.
А сильним жінкам треба не вірити оплескам натовпу та остерігатися підступних карликів, які зі спини підбираються. Карліки підлі. І їх важко помітити.
За матеріалами каналу “Анна Кір’янова. Філософія життя”
