дівчатками
Чужій короні заздрять і бажають її відібрати. Взяти собі. Але чужа корона – небезпечна річ. І вона може занапастити того, хто її привласнив. Відібрав у власника.
Майно, посада, нагорода, кохання – це корона, чужа корона. І голові жадібної людини вона може не підійти.
Є історія, розказана філософом та вченим Феофаном Прокоповичем давним-давно. Правитель Візантії Лев Хазар дуже хотів мати корону померлого імператора Іраклія. До того йому ця корона здавалася бажаною, що він наказав розкопати поховання імператора і дістати омріяний убір.
Так і вчинили. Лев одягнув корону і почав її носити. Напевно, вона була чудова! Може, він навіть обтер її ганчірочкою, щоб краще виблискувала…
Лише через деякий час голова Льва Четвертого вкрилася наривами. А потім він від цих наривів помер у розквіті років – зовсім недовго проносив цінну чужу корону. Феофан пише, що трупна отрута через корону проникла в організм злощасного Лева. Не варто було брати чуже, та ще в такий неприємний спосіб.
Людина, яка забирає щось в інших, може від цього забраного й загинути. Посада, відібрана в іншого, приведе до в’язниці чи лікарні. Чужі гроші принесуть хворобу та нещастя. Чужий коханий скалічить життя… Чужа нагорода принесе ганьбу та вигнання. А чужий будинок стане склепом та місцем страждань.
Перш ніж хапати чужу корону, треба подумати про наслідки.
А якщо з’явилися нариви та зникла енергія, треба подумати – чи не взяла людина чуже? Чи не привласнив чужу працю, чужу нагороду, чужі гроші?
Але любителі чужого якось не пов’язують корону та нариви. І продовжують натягати на голову привласнений убір, морщачись і скаржачись: чого ж мені так погано? Відповідь ясна і проста. Але покарання в тому і є, що вони не бачать зв’язку між причиною та наслідком. І продовжують носити чужу річ. І привласнювати чужу працю…
За матеріалами каналу “Анна Кір’янова. Філософія життя”
