дівчатками
Відпустити. Красиво, але в реальному житті багато болю. Це або самому піти від людини. Або вийти із ситуації. Або виставити когось чи щось за двері свого життя.
І часто при цьому доводиться ламати свої кісточки і зрощувати потім знову, вже по-іншому.
Коли час відпустити?
Коли зрозумів, що це було і для чого. І навіть у процесі проходження уроку розривало на частини, з усвідомленням його сенсу відразу відпускає, приходить спокій. Тому рішення приймаються легко та швидко.
Коли немає поваги. Продуктивна взаємодія можлива лише між двома емоційно зрілими людьми, які поважають себе та інших.
Коли у розвитку чи покращенні ситуації зацікавлений лише ти. Ні людини, ні стосунки без щирого бажання та участі іншої не врятувати.
Коли після спілкування з людиною ти емоційно та фізично спустошений. Втомився. Виснажений, як після важкої фізичної праці.
Звичайно, якщо є загроза здоров’ю, є будь-які види насильства – йти, зрозуміло, треба відразу. Вже потім, у безпеці, можна все обміркувати, проаналізувати.
Коли або ти, або твій обранець просто хоче піти. Очевидно, ланцюжки подій до цього призвели. Або необхідність отримання якогось індивідуального досвіду поза вашим союзом.
Але поговорити завжди варто, щоб достеменно знати, що все правильно зрозуміло.
Відпускати потрібно тоді, коли ти вийшов у нуль стосовно почуттів до чогось чи когось. Речей, ситуації, людини.
Не хочу. Не тішить. Займає місце чогось чи когось іншого. Вже довго. Намагався щось змінити, але не зміг.
Не відпущене, не відігране, не визнане, те, що на терпінні та силі волі – забирає так багато енергії. Знеструмлює. Затіняє світло.
А найголовніше – блокує зв’язок між тобою та Богом у тобі. Перешкоджає розвитку Душі, свободі Духа.
Тому, якщо розумієш, що справді настав час… Відпусти!
© Tatiana Gromova Godard
