ЖІНКА чи ПИЛ? Жорстка стаття, яка може змінити твоє життя!

Якщо ти пил, то неважливо до якого одягу ти причепишся. Якийсь час тобі вдасться непомітно перебувати на рукавах чужого одягу, але рано чи пізно тебе змахнуть як елемент, що псує зовнішній вигляд.

Важко жити життям пилу: з одного боку, ти легка і пристосовуєшся до будь-яких умов, а з іншого боку – тебе намагаються швидше позбутися. Закрити щільно вікна, змахнути рукою або ганчіркою, навіть пилозбірники придумали проти тебе.

Я не Пил! Я не Жертва!

Ти сама себе вважаєш пилом. Давно, ти навіть не пам’ятаєш, коли це сталося вперше. Точніше, ти точно пам’ятаєш, як ти в цьому переконувалася раз у раз, але коли вперше відчула це почуття ти не знаєш.

Швидше за все це сталося дуже давно, коли ти не могла критично оцінювати все, що чула про себе. Коли твої уявлення про те, хто ти є, формувалися під впливом значущих для тебе людей. Може, тобі було три роки? Чи чотири? Та яка зараз різниця скільки?

Важливо те, що ці переконання ти ввібрала як губка і вважаєш їх своїми. Ти сама себе втратила під шаром наносних переконань, які поховали твою внутрішню Природну дитину, якою ти була спочатку, якою тебе задумав Творець.

Лежить ця дитина під шаром пилу, на який вона сама поступово перетворився. Замурзана, слабка дитина з погаслими очима. Жебрачка, яка ходить світом у пошуках тепла. Злиденна з простягнутою рукою, що молить про крапельку кохання. Хіба не так ти сама почуваєшся?

У кожному зустрічному погляді ти мрієш побачити спростування своїм переконанням про себе, але марно. Тебе позиціонують так, як ти сама про себе думаєш. Твій жіночий рейтинг не просто впав нанівець, а й перевалив за негативну позначку.

А як ще можна поглянути на жебрачку? Хтось з гидливістю відведе погляд убік, хтось байдуже пройде мимо, а хтось, можливо, пошкодує і дасть жменю уваги та турботи. У цьому акті дарування тобі захочеться побачити Кохання. І побачиш його. Але не тому, що вона там є, а тому, що твоя спрага Любові сильніша за правду.

Ти прилипла. Як дворняжка ти біжиш за першим зустрічним перехожим, який удостоїв своєю увагою. Біжиш радісно, плутаючись під ногами, збиваючи з ніг благодійника. Біжиш туди, куди слідує він, все далі віддаляючись від того місця, де було погано. Потрібно на край світу за милим? Потрібно, щоб у горі та в радості? Значить, буде так. Аби подалі від порожнечі та самотності.

Але дива не трапляється. Порожнеча і самотність йдуть за тобою по п’ятах. Вони давно стали твоїми вірними супутниками. Не один келих вина ти випила з ними на брудершафт.

За фактом, ти намагаєшся втекти від самої себе, але завжди залишаєшся із собою лише в нових декораціях.

На краю світу ти опиняєшся знову не потрібна. Перед тобою зачиняють двері і позбавляються, як від пилу. Життя як дежавю. Скільки разів ти це вже проходила, але щоразу боляче як уперше. Знову помилилась у людині? Не думаю. Тебе не обманювали, коли подавали милостиню.

Ти сама захотіла побачити Кохання там, де його не було, видала бажане за дійсне.

До старих переконань про свою нікчемність та убогість додалися нові. Тепер ти вже не порошинка, а жменька пилюки, яку ти намагаєшся пустити в очі іншим, ховаючи свою природність. А може, навіть уже не намагаєшся. Втомилася. Краще бути непомітною і прийняти ситуацію такою, як є.

Пил, дворняжка, жебрачка… Це не мої слова. Ти сама себе так називаєш. Слова гулом звучать у твоїй голові, віддаючи у скроні гострим головним болем. Спазми стискають горло, і ти не можеш більше стримувати сльози. Біль та емоції вириваються назовні в оглушливому крику та істериці.

Ти жива!

Ти очищаєшся разом із потоком сліз. З глибин підсвідомості, як чортик з табакерки, спливають кожен несхвальний погляд, кожне засуджувальне слово і дорікаючий тон. Як гострий ніж вони поранили твоє серце, і тепер на ньому залишилися глибокі шрами. Наносні переконання сховали твою душу під хмарою пилу, від чого вона стала менш блискучою та живою.

“Я жива! Я просто хочу бути гарною! Я хочу, щоб мене любили! – кричить вона.

Постійна критика та невдачі змусили тебе саму повірити в те, що ти це заслужила. Твоя Природна дитина зіткнулася з жорстокою дійсністю: світові догодити важко. Але якщо постаратися чи відмовитися від своїх справжніх бажань, можна спробувати щастя.

Постійний сором змусив тебе почуватися самотньою та нікчемною. Стати пилом. А постійна відмова від своїх почуттів зробила тебе нечутливою до себе. Спрацював механізм психологічного захисту. Ти навчилася вірити в те, що звинувачення тебе не поранять, а до осудів ти байдужа. Збоку все добре, насправді – здається, що ти розвалюєшся на шматки.

Подібно до пробки з-під пляшки шампанського, твій біль рветься назовні і стрімко вилітає в нестямному крику. «Я не Пил! Я не Жертва!».

Молодець, моя гарна, кричи на все горло, ти – одужуєш. Отрута образ, принижень, сорому виходить із тебе. Тільки не поспішай швидше його позбутися. Інтоксикація свідомості такими, що обмежують переконання, тривала так довго, що за раз це не виплюнеш.

Твої переконання ніколи не відповідали дійсності. Ніколи більше не відмовляйся від своїх почуттів знову, не запечатуй пляшку, витягай уламки з серця, лікуйся раз-по-раз. Інакше знову буде боляче, а ти знову будеш тихенько вити як дворняжка. Зараз тобі боляче, кожен уламок болю витягується у великих муках.

Висловлюючись мовою психології, зараз ти контейнеруєш пригнічені почуття, повертаєш їх, виливаєш біль у слова, вихлюпуєш отруту назовні, віддаєшся переживанням повністю. Сьогодні я буду з тобою поряд, а якщо треба, то й не лише сьогодні. Поки що ти повністю не очистишся від отриманого болю. Це можливо. Може, ти згадаєш, коли вперше вона оселилася в твоєму серці і з корінням вирвеш зі свого минулого, в якому ти застрягла. Впевнена, у тебе це вийде.

Знаю, тобі важко розкритися, довіритися, показати свою вразливість, роздягнутися до нага і пережити сором знову. Але самій поки що тобі пережити це важко. Без «контейнера» (терапевта, близької людини) поки що ніяк.

У мене тобі є хороша новина. Найскладніше і найголовніше ти зробила: ти усвідомила, що більше не хочеш бути пилом без бажань і почуттів, а після цього рішення ти можеш стати ким завгодно. Пил – це елемент неживої природи, а ти – ЖИВА. Нехай зараз тебе приперло до стіни. Але ти більше не згодна так жити. Та й чи можна назвати це життям?

Може виявитися так, що втративши внутрішній біль, ти відчуєш величезну порожнечу всередині. Не поспішай заповнювати її сурогатом. Не погоджуйся на жалюгідні подачки та обгризені кістки зі столу життя. Ти вже проходила цей досвід, сама зараз глузуєш з своїх вселенських граблів. Здорово, що в тобі залишився здоровий гумор і самоіронія.

Уважно стеж, яким насінням ти засієш оголений сад своєї душі. Поступово, виливаючи біль невеликими порціями, ти відчуєш потребу заповнити порожнечу, що утворилася, новими відчуттями. І я дуже хочу, щоб зовсім скоро ти знову заплакала, але тепер від щастя, від палкого бажання жити і величезної любові до себе та оточуючих.

Автор Тетяна Сарапіна

Джерело