дівчатками
У редакції працювала молода жінка. Мала чоловіка, двох маленьких дітей. Звичайна жінка двадцяти трьох років зі звичайною сім’єю. І масою друзів, – адже в молодості легко друзів знаходиш. І багато часу проводиш із друзями: вечірки, веселощі, шашлики на природі… Тоді інтернету не було. І комп’ютери були рідкістю. Життя вирувало офф-лайн, як кажуть.
Ця Ната та її чоловік були з дитячого будинку, батьків не було. У Нати була стара подруга дитбудинку, вона працювала в лікарняній їдальні. Товста неприваблива тітка, незважаючи на юний вік. Груба і мовчазна, коротко стрижена, як кримінальниця. Може, вона й сиділа, хтозна. Неприємна зовнішність та манери неприємні. І Ната соромилася подруги, адже коло спілкування було зовсім іншим: журналісти, знаєте, фотографи, режисери.
Але ця груба молода тітка ніби не помічала зневаги. І нав’язувалася на пікніки та вечірки, сиділа в кутку та їла в три горла. І говорила брутальність, якщо з нею замовляли. І Ната всім пояснювала тихо, що не гнати ж цю Галю. Хоч вона й дурна та груба. І прилиплива.
І ось трапилося з Натою погане: вона раптово тяжко захворіла. Аневризм у мозку, інсульт стався. І вона злягла, втратила здатність ходити. Лише рука рухалася.
І спочатку всі підтримували її як могли. Приходили, скидалися на ліки, фрукти приносили їй та дітям. І начальниця виявляла співчуття. І колеги. І просто друзі-приятелі. І чоловіка було просто вбито горем, усім розповідав, як йому важко. І то була правда.
Але він потім пішов за півроку. До іншої дівчини. І друзі навідувалися дедалі рідше. А сусідам своїх турбот вистачало. Неблагополучний був будинок. Розумієте, тоді були інші часи – і в тісній брудній квартирці лежала на матраці хвора, а поряд грали діти трьох та чотирьох років. Яким було просто нема чого їсти.
Було б нічого їсти. Насправді їх годувала груба товста Галя, яка щодня приходила після роботи. А працювала вона в кілька змін, зарплата була копійчана. І Галя регулярно приносила їжу в алюмінієвій великій каструлі. Залишки супу, який хворі не доїли. І хліб, що не доїли.
Важко розповідати цю історію, але так було. Потім втрутилися соціальні служби, які тоді все ж таки працювали. Визначили дітей до інтернату, Нату теж до інтернату відправили, але до іншого. І ця груба Галя відвідувала дітей та свою подругу, коли могла. Вона нічого не могла принести смачного чи гарного. Вона просто не мала.
А серце було. Вірне та віддане.
І в хворобі, в нещасті, у злиднях ми мало кому потрібні. Зараз інші часи, на щастя, але все одно це правда. І не треба проганяти старих друзів чи сміятися з них. Це велике щастя, якщо є той, хто не залишить нас.
