дівчатками
Ти точно розумієш, що стосунки закінчені (з людиною, системою), коли закінчилася психічна енергія в них бути: слухати, розбиратися, проживати, робити зусилля зрозуміти і навіть сили усунутись.
Все. У тебе більше немає ні грама психічних сил на тепло, агресію, провину, співчуття, сором чи страх майбутнього. «Не важливо, що буде далі — я не можу вже зараз».
Все. Тебе, що стоїть поряд і переживає стосунки більше немає. Ти, хто вірить, сподівається, бореться, намагається – здався разом з усіма своїми очікуваннями, амбіціями, жалем, вірою, що щось зміниться або ти зможеш якось адаптуватися.
Все. Тепер ти на тій внутрішній відстані, коли тобі все одно. У внутрішній тиші спокійно збираєш у валізу речі, пишеш заяви, переглядаєш можливі варіанти від’їзду. Усі емоційні страждання переплавилися у спокійні, але безапеляційні збори. Той, минулий ти закінчений, а новий навіть не розуміє, за що той старий так довго чіплявся. Далі вже лише питання часу.
Але ця сама психічна енергія може не закінчуватися роками та десятиліттями. Якщо якась — найчастіше несвідома — частина не готова здатися, програти, визнати і пережити щось для неї складне.
Тоді періодично речі начебто і збираються, та тільки валіза знову і знову опиняється без ручки і все непомітно повертається на свої кола.
Можливо, все й було задумано, щоб людина, намотуючи по заздалегідь відомій траєкторії роками, цю непомітну частину себе, цю ручку від валізи, що бракує для відходу, рано чи пізно все ж таки знайшла.
Автор: Тетяна Фішер
