дівчатками
Хоч би з горя руки на себе не наклала, обговорювали між собою її тітоньки. Як їй тепер самотньо, турбувалися батьки і запрошували приїхати на дачу. Їй, напевно, дуже погано, просто виду не подає, вирішили подруги.
Все, що відбувається з нами, все на краще. Головне — повірити в це…
Усі думали: от бідолаха! Її ж чоловік покинув, пішов до іншої!
Як це пережити? А вона купила нові шпалери, чарівні штори та зробила ремонт. На шпалерах був темно-зелений візерунок, а штори — кольору стиглої черешні. І це було чудово!
Хоч би з горя руки на себе не наклала, обговорювали між собою її тітоньки. А вона рано-вранці ходила на ринок за рум’яними пахучими яблуками, пекла ніжну шарлотку, варила собі міцну каву з вершками, на обід готувала лазанью з грибами та баклажанами, на вечерю — овочі з прованськими травами.
Як їй тепер самотньо, турбувалися батьки і запрошували приїхати на дачу. Вона завела собаку і читала вечорами Софі де Вільнуазі. Собака водив її гуляти в парк, казав: подивися, яка білочка і ловив для неї жаб. Софі пропонувала змінювати плани на життя та вірити у щасливе майбутнє.
Їй, мабуть, дуже погано, просто виду не подає, вирішили подруги. А вона купила два сарафани, сукню в підлогу, солом’яний капелюшок, пару білих босоніжок і пофарбувала волосся у колір гіркого шоколаду.
Мабуть, плаче, нещасна, ночами в подушку, гавкали сусіди. А вона, заваривши собі зелений чай з лаймом, відчиняла вікно, сідала з філіжанкою на підвіконня і милувалася величезним місяцем. А потім солодко засинала під звуки нічного міста. Їй снилося море, різнокольорові черепашки та доброзичливі дельфіни.
Яка ж вона невдачлива, обговорювали колеги. А вона записалася на курси водіння автомобіля, успішно склала іспит, купила недорогу машину і дорогу дорожню сумку.
Це ж такий удар, коли чоловік іде, шепотіли знайомі, хоч би в депресію не впала. Вона закинула у нову сумку сарафани, білі босоніжки та поїхала з собакою до моря. Знімала кімнатку у бабусі, купувала варену кукурудзу та запечену рибу, їла на сніданок гарячі коржики, персики та виноград, пірнала у солоні теплі хвилі, захоплювалася неймовірними заходами сонця. Загоріла, схудла.
Відпустка закінчилася, повернулася додому, а там… він. Казав, що помилився та просив розпочати життя спочатку. А вона змінила номер телефону, купила новий замок та викликала слюсаря.
Виявилося, що слюсар теж любить міцну каву, яблучні пироги, місяць, обожнює собак і читає книги. Він поміняв їй дверний замок, замінив старенький кран на кухні, навчив готувати м’ясо по-французьки, каву по-віденськи і зробив їй пропозицію. Собака був не проти. Вона також.
Через рік, виявилося, що він цілком непогано співає колискові, легко і невимушено керує двомісним дитячим візочком і вміє сповивати крихітних дівчаток. Причому водночас обох.
А ще за рік вони, як і мріяли, купили будиночок за містом. Упорядкували занедбаний сад, поселили в ставку карасиків, повісили на вікна легкі штори, купили гарний посуд. Вона готує овочі та рибу, пече чудові штруделі та варить сливове варення. У відчинене вікно залітають метелики, пахне яблуками та ромашками, чується щасливий дитячий сміх та гавкіт собаки.
Пізно ввечері, коли доньки солодко спатимуть, а собака згорнеться клубочком біля теплого каміна, вони, як завжди, посидять, обнявшись, на ганку, послухають звуки нічного саду і скажуть одне одному «Люблю»…
Автор: Вікторія Галицька
