дівчатками
Чого не можна говорити і робити при розставанні…
Ми можемо полюбити та розлюбити. І нас можуть полюбити та розлюбити. Це життя…
У розлуках ми знаходимо себе, зустрічаємося зі своїм Я, аналізуємо, отримуємо досвід і навіть стаємо іншими людьми. Багатьом розставання і допомогли почати жити щасливо.
Насправді розлучення — це один із звичайних життєвих процесів. Чесно! Це не смертельний якийсь трюк із невдалим результатом, коли всі померли та зупинилося життя. Це один із кроків життя, ситуація, шлях, пригода, якщо хочеш.
Так ось, нагадую, що світ, який ми маємо, він лише в нашій голові. Якщо ти зосереджено і із завидною регулярністю цей світ забарвлюєш у кольори чорні та сірі, постійно помічаєш лише жахливе, то він таким і буде. Бо цей світ створений особисто тобою та думками з твоєї голови. Ніхто ніколи не зможе твій світ створити якимось іншим, поки на це не стане твоє бажання.
З розлученням аналогічна пісня: якщо до процесу банального розходження людей у свої інші життя підійти адекватно та об’єктивно, то найсильнішої трагедії не станеться. Ти, як і раніше, залишаєшся з руками та ногами, обличчям, вухами та очима, здібностями, серцем і душею. Ніхто не вкрав у тебе, якщо, звичайно, ти не розчинений у людині настільки, що ніякого тебе і не залишилося близько. Тоді тим більше розлучення було неминуче, бо людина має бути особистістю і являти собою окрему одиницю. Ці склеювання та розчинення — тихе самогубство. Ніхто не любить жити з п’явками.
Що таке ці «я не можу без нього чи неї»? Ти інвалід паралізований, на світі залишився поряд один лише він, інших людей зовсім немає і ти ризикуєш померти без води та ліків?
Кожен може все. Вижити без іншого, який, по суті, вкрав твою особистість і методом загадкових маніпуляцій привів тебе до ситуації якоїсь немочі без партнера, — можливо. Всесвіт ці розлучення і дає, щоб дістати себе з кокона.
Головне, чого не треба робити, коли розставання сталося:
Вимикати на повтор думки і промовляння вголос сакраментальної фрази: «Мене кинули!»
По-перше, так ти благополучно перетворюєшся на ганчірку та справжню жертву обставин. Ти знецінюєш себе і, виходить, стаєш якимсь віником чи непотрібним мотлохом, який можна ось так взяти та кинути.
Припиняй!
Ніхто ніколи нікого не кидає. Запам’ятай це.
Дорослі люди просто не змогли піти далі. Вони не збіглися. Не сталося конекту. Один і другий чудово відчувають, що щастя немає. Тільки перший бере відповідальність і вирішує розлучитися, а інший впадає в трагічний театр і починає істерики.
Було б все у вас шито-крито і вкрите щастям, де кожен усміхається, живе на позитиві і йому комфортно і суперсько, то навіть не було б мови про розставання ніяке.
І друге: зрозумій найголовніше — розлучення — це завжди наслідок.
Якщо трапилося воно ніби в одну мить, коли ніби обухом по голові, чи розкрився факт коханки, — не важливо насправді, як воно виглядало, — це підсумок. Тобто, причина була набагато раніше, коли людина тебе розлюбила. Він перестав відчувати це почуття. Тримався поряд якийсь час, але більше тягти не зміг. Як людина обрала завершити стосунки — справа рук кожного.
Буває, що все добре на першому етапі складалося, потім тебе покинули. Людина «кидала» не тебе, а тікала від своїх страхів. Йому страшно йти далі, тож він зайнявся руйнуванням. Звичайний людський інстинкт. Таке трапляється часто. Тим більше не можна списувати себе з рахунків і знищувати стражданнями. Така людина ще не доросла, з нею неможливо будувати щось варте й серйозне.
Так, безумовно, адекватний та поважаючий партнер ніколи не зникне, як крига під променями Сонця. Він обов’язково пояснить, побалакає. Так вміють розлучатися добрі люди і ті, які емоційно зрілі.
Найчастіше ми страждаємо саме від того, що все зненацька, кошмарно і не в потрібний момент. Але так сталося й іншого моменту не буде.
Кожного з нас можна полюбити і кожного розлюбити. Ми живі люди.
«Це боляче, це тяжко. Особливо, коли ситуація справді незрозуміла. Але одне потрібно усвідомити точно — жодних знецінення себе, істерик та проголошень «я ніколи більше ні з ким не зв’яжусь, мене покинули, я нікому не потрібна, за що мені це та інше».
Табу!
Мільйон випадків, коли кохання поверталося вдруге. Але воно не поверталася зі стелі до тих самих людей. Найчастіше це трапляється тоді, коли в період життя один без одного люди змінилися та пропрацювали себе.
Але не можна розраховувати і сподіватися, почавши змінюватися на зло. Так не працює. Бо ще більше болото туги та ненависті затягуватиме.
Будь дорослою людиною і вмій приймати ситуації та рішення.
Йди далі. Все добре. Тебе ніхто не покинув. Обставини склалися так, що саме ця людина чомусь вирішила, що в іншому місці їй краще. Має право. Але й ти народжена для щастя. Отже, воно банально зовсім в іншому місці. Всередині тебе, перш за все. Так ось знайди себе, познайомся, полюби, стань справжньою та неповторною.
Зрозумій, що копання в трагедіях, з’ясування, чому він пішов, це не робить щасливим нікого. Це тільки краде час, здоров’я, змушує божеволіти і розвалюватися, як хирлява моль якась.
Ти не для цього тут, щоб прожити єдине життя у виклянченні жалю оточуючих і самої себе. Бо, впадаючи в жертву, ти починаєш клянчити турботи, підтримки та інше.
Користуйся моментом і навчися бути щасливою навіть наодинці з собою, тоді надалі ти ніколи не дізнаєшся, що таке ридати у подушку, говорячи: «Мене кинули!».
