дівчатками
Ти ніколи не будеш молодшою ніж сьогодні.
У кожній родині є людина, яка не нагулялася. У нашій – це бабуся. Після смерті діда шість років тому ми перевезли її до себе.
Мої батьки кажуть, що це доля мститься їм за відсутність явних підліткових проблем у обох дітей, нас тобто мене та сестри.
Наприклад, у липні, отримавши пенсію, вона на тиждень рвонула з найкращою подружкою на море, вимкнувши телефон та зателефонувала, коли закінчилися гроші. Мама мало не збожеволіла. Довелося їх забирати. При цьому батько ржав і попросив тещу наступного разу просто взяти його з собою.
У неї діабет у початковій стадії і коли дільничний лікар із серйозним виглядом почав перераховувати, що їй не можна, вона перебила його:
— А що буде, якщо я це їстиму?
— Ви можете померти, — з найтрагічнішим і найстрашнішим виглядом сказав лікар.
– Та годі вам! Що, серйозно? Тобто у 86 років є така ймовірність?
Коротше, колемо інсулін і їмо, що хочемо.
Вона грає в шахи на бульварі з мужиками та виграє! Вона співає у хорі «Веселі старенькі», ходить до театру та відвідує усі безкоштовні міські заходи та концерти. А нещодавно завела собі вдового бой-френда на 8 років молодше за себе. Тепер вони відриваються докупи.
Минулими вихідними він побалував її гонками на квадроциклах. А потім вони за вечерею випили 2 літри домашнього вина і заснули перед телеком в обнімку на дивані у вітальні, де ми їх і застукали, повернувшись з дачі, як парочку підлітків. Так дід Коля був представлений сім’ї — онімілій мамі, офігілим онукам і тату, що незмінно сміявся.
Я обожнюю свою бабцю — вона позитивніша і енергійніша за більшість моїх молодих знайомих. Вона любить життя і вміє ним насолоджуватися. «А скільки того життя!» – Відповідає вона моїй мамі на всі її: “Мамо, ну як так?”
Хочу таку старість.
Алсу Гільмутдінова
