дівчатками
Є така улюблена літня розвага українок. Консервація…
Щороку, кожна господиня, десь отак, опісля Різдва заглядає у льох,
бачить повнісінькі полиці, на яких сумовито, у пузатих баночках, нудиться варення, компот, огірки і ще, там два десятки баночок аличового соусу, малинове варення, агрусове “Мохіто”, абрикосова “Фанта”…
Дивиться молодиця, на те все і щиро починає божитися….
що цього року, ні тобі баночки закрутки, готувати на зиму не буде.
Але тоді, приходить літо і не витримує душа української молодиці, тої муки, тої спокуси. Розум, ще пробує відбиватися,
приводить якісь аргументи на зразок:
“ти ж обіцяла… Та хто його їсть”…
Та руки вже самі починають мити і стерилізувати баночки…
Почалося…..і його, той запущений процес, вже не зупинити.
У своєму нестримному бажанні консервувати, українка може позмагатися, хіба з яким маніяком.
І вся рідня вже слізно просить не “крутити”, бо хто ж його поїсть, але процес консервування, який запущено в українському селі, може зупинити лише одне – зима..
Аж тоді,коли ти ці баночки поскладаєш в погріб, роздаси по дітям, родичам…
Можна видихнути з полегшенням….
А десь так, опісля Різдва, зазирнути у льох, подивитися на банки з неторканою закруткою, розсердитися і забожитися, що наступного року, ні баночки……Ех…
Одним словом рятуйте, хто може: консервація…
Автор: Світлана Перч
