дівчатками
Жила-була дівчинка. Мама вважала, що Бог дівчинку обділив – краси не дав, про що мама дівчинці регулярно нагадувала. Дівчинці було гірко і прикро все це слухати кілька разів на день, адже вона нічого такого в собі не помічала, але мамі довелося повірити, адже мама знає краще…
Жила-була дівчинка. Мама вважала, що Бог дівчинку обділив – краси не дав, про що мама дівчинці регулярно нагадувала. “З твоїм носом треба довгий чубок носити, він приховує”, “у тебе плечі широкі, треба спідниці зі складками вибирати, щоб врівноважувати”, “шкода як, такі волосики ріденькі, нічого з них не зробиш” – мамі здавалося, вона виправляє те, що природа дівчинці недодала.
Дівчинці було гірко і прикро все це слухати кілька разів на день, адже вона нічого такого в собі не помічала, але мамі довелося повірити, адже мама знає краще.
“Якщо я некрасива, – вирішила дівчинка, – я стану найрозумнішою”. І дівчинка почала старанно вчитися, багато читати та брати участь у різноманітних конкурсах та олімпіадах. Вона навіть виграла Президентську стипендію, навчаючись на одному з найскладніших “чоловічих” факультетів. О, це було важливо! Дівчинка неодмінно мала довести всім, що вона найрозумніша. Не змагатися ж в глузді з дівчатами!
Під час навчання дівчинка познайомилася з хлопчиком, який був одним із найрозумніших хлопчиків на курсі. Звичайно, він виділявся на тлі інших хлопчиків, і дівчинка вважала, що це ідеальний варіант для життя – не може ж він бути з якоюсь куркою, насправді!
За обговореннями основ метафізики моральності Канта непомітно народилося двоє дітей, двоє хлопчиків. Дівчинка все більше дорослішала, проте слово “жінка” викликало в ній злість і неприйняття. Ні, вона не буде, як усі ці тупі клуші з манікюрами-педикюрами, розмовами про стосунки та сексуальну заклопотаність. Вона інша.
… Якось дівчинка виявила, що чоловік її не любить. Це відкриття пронизало, наче ножем. Він завжди був холодний і нелагідний, він не носив кави в ліжко і не допомагав по дому, але вона не звертала на це уваги, адже в нього така голова!
Якось вона прочитала його листування, де він нарікав на те, що пішов би давно, але діти. Ні, він так само вів розумні розмови, вже в мережі, які не приносили йому грошей, але давали відчуття власної значущості та величі.
Сказати правду, дівчинка сильно втомилася за ці роки від його “генія”. Вона злилася і дратувалася, до того ж, проблема забезпечення сім’ї лежала на ній – чоловік не міг займатися роботою, яка була нижчою за його гідність. Він коштує дорого, так він говорив день у день, чекаючи кращої пропозиції. Дітей треба було ростити, квартира, що дісталася від батьків, давно потребувала ремонту, про відпустку дівчинка мріяла вже років десять… Дивлячись на себе в дзеркало, дівчинка зневірювалась, але що вдієш? Ніколи не була гарною, нема чого й починати.
А курки навколо виходили заміж і розлучалися, знову виходили і знову розлучалися. Народжували, працювали, подорожували та йшли далі. Шукали для себе та дітей кращої долі. Тільки не маючи розуму, думала дівчинка, можна бути впевненою, що в сорок можна бути щасливою, що можна жити, як хочеться, дозволяти собі різне, у тому числі стосунки чуттєві, близькі та пристрасно-інтелектуальні.
“Життя влаштоване зовсім не так, – думала дівчинка, – тупі баби просто не здатні зрозуміти, що всі їхні жалюгідні потуги сміховинні та огидні”. Про що вона регулярно цим бабам і повідомляла у коментарях у соціальній мережі. Це було єдине місце, де її думка була хоч комусь цікавою.
Історія вигадана, всі збіги випадкові. Але задуматися варто по справжньому!
