дівчатками
Вона найбільш любила осінь,
Червоних яблук аромат.
Пожовкле листя у волоссі,
У золотистих шатах сад.
Їй не страшні були тумани,
Холодні ранки із дощем.
Усі свої душевні рани
Вона ховала під плащем.
Сиділа тихо край віконця,
Зелений з медом пила чай.
Їй цілувало щоки сонце,
Що появлялось зазвичай
щоби зігріти, мов востаннє,
Хоч на порозі не зима,
Холодна осінь, дуже рання,
І сіра даль, така німа.
Вогнем горіло юне серце,
Іскрився золотом вогонь.
Дивилась осінь у люстерце,
Й теплом торкалася долонь.
Наталія Кішовар (Черній)
