дівчатками
Таке трапляється…
Таке трапляється. Якимось чином згодом ти перестаєш любити людину, яку вважала любов’ю всього свого життя.
Спочатку все те, що колись тобі подобалося в ньому, що захоплювало тебе і притягувало до нього, — раптом починає дратувати тебе, іноді навіть серйозно злити. Ти думаєш, що може ти змінилася, може ти була надто молодою, коли закохалася в нього, чи може це він згодом став іншим.
Що б там не було, це не зменшує твій біль.
Ти не можеш пояснити, що сталося. Ти тільки знаєш, що щось у твоєму серці відчувається не так, як раніше.
Люди запитують, як у вас двох справ, а ти не знаєш, що відповісти, бо збоку все здається прекрасним, але ж ти знаєш, що все вже не так, як раніше. Ти можеш бути з ним в одній кімнаті, але навіть не надавати цьому значення. Ти можеш лежати поруч із ним, але відчувати себе самотньою. Він питає: «Що сталося?», але ти навіть не знаєш, з чого почати, тому відповідаєш: «Нічого».
Ти знаєш, що він не підтримує твоїх робочих амбіцій, і тобі боляче, бо ти так сильно намагаєшся для цього, щоб бути кращою у своїй справі. Ти знаєш, що йому байдужа твоя думка, і якщо він і цікавиться нею, то щоб довести свою правоту.
Ти відчуваєш, що більше не приваблюєш його сексуально, і спочатку від цього було боляче, але тепер ти змогла прийняти це, тепер ти навіть не хочеш, щоб він до тебе торкався. Ти думала, що ці почуття нормальні, що врешті-решт всі пари приходять до цього, що одного разу це все просто пройде і все буде, як раніше, але чим більше часу минає, тим краще ти розумієш, що це не нормально, що ти віддалилася від нього емоційно, що тобі треба втекти та жити своїм життям.
І неважливо, що він робить, щоб повернути тебе: може частіше пише тобі, питає, як минув твій день, каже приємні слова, — вже надто пізно, ти пішла далі, і твої почуття до нього пройшли.
І справа не в тому, що ти закохалася в іншого — ти просто навчилася любити себе, ти знаєш, чого хочеш, знаєш, що він хоче зовсім іншого від життя, тож ти не бачиш майбутнього у ваших стосунків.
Ти перестала боротися, ти перестала ставити себе на друге місце, і раптом зрозуміла, що тобі треба робити, ти зрозуміла, що можеш жити і без нього, ти зрозуміла, що все буде добре.
Ти згадуєш ваші стосунки і може тепер можеш побачити, коли все почало розвалюватися. А можливо і ні. Кожен ваш спільний спогад ти тримаєш так близько до серця, і може в цьому й проблема: ти більше любиш спогади, ніж людину перед собою. Думка про життя без нього завдає біль, але вже не розбиває твоє серце так, як ти думала. Ця думка тепер швидше звільняє тебе, змушує почуватися живою та вільною.
Ти можеш дихати, ти передчуваєш, як будеш реалізовувати свої мрії, як добиватимешся цілей, зустрічати нових людей і можливо того, хто зрозуміє, наскільки тобі важливо все це, хто захоче бачити тебе успішною, самореалізованою і щасливою, з ким ти бачитимеш своє майбутнє і кого не розлюбиш.
Ти думала, що стосунки — це те, над чим потрібно постійно працювати, щоб вони склалися. І почасти це так. Але коли тобі доводиться дуже багато працювати заради них, так що ти вже не отримуєш від цього задоволення, це стає твоїм обов’язком чи звичкою, а не тим, що хочеш робити.
Думаю, саме тоді ти розумієш, що все закінчено, що настав час йти далі: коли ти не впевнена в тому, щоб відповісти «Я тебе теж люблю», але знаєш, що від тебе це очікується.
Отоді це означає, що ти розлюбила. Коли ця людина все ще багато для тебе означає, але ти більше не можеш сказати, що її любиш. Коли ти хочеш, щоб він був щасливим, але знаєш, що це щастя буде не з тобою. Від цього трохи боляче, але ти так само знаєш, що теж заслуговуєш на щастя, і що ця людина не може тобі дати його повною мірою. Ось тоді ти розумієш, що все кінчено.
