дівчатками
Три поради, що хотіла б не просто почути у 18 років, а усвідомити в абсолютній мірі до найглибших структур юного мозку.
Докладніше про це розповість психолог Ірина Філоненко.
1. Робити дурниці в юності – нормально, головне встигати вчитися.
Навчання в школі на відмінно коштувало багато зусиль та недоспаних ночей. Навчання ж в коледжі та університеті здалося спочатку надто легким, а потім зайвим, бо вже у 17 років я мала першу роботу та власні гроші.
Вільний час я приділила тому, що у 18 років виходить найкраще – самостверджуватися за рахунок вибриків на грані фолу. Про жоден із таких вибриків не шкодую. Це була частина соціалізації. Це додало сміливості та незабутніх вражень шкільній відмінниці. А недоотримані знання в університеті довелося компенсувати сльозами, проваленими співбесідами, ударами по самооцінці, вечорами й ночами над книгами, законами вже у процесі роботи. На щастя, шкільні навички засвоювати інформацію та багато читати допомогли надолужити втрачене.
Відтоді я добре розумію, що будь-які дії та навіть бездіяльність матимуть наслідки. І кожному студенту готова повторити: свобода від батьківського нагляду не означає повне роздолля та безтурботність. Це означає, що відтепер слід самостійно нести повну відповідальність за своє майбутнє. Тому студентські бурхливі пригоди мають поєднуватися із навчанням. І якщо склалося так, що не подобається вуз або факультет, то цілком нормально спробувати інше навчання, але вчитися треба. Бо будь-яке навчання у будь-якому разі – хороша звичка, нові нейронні зв’язки, попередження ризиків Альцгеймера та… безробіття. Власне, причин для небажання вчитися у вузах є багато. Є чимало питань до якості освіти, але не менше питань до усвідомленості та розсудливості студентів.
Практика отримання мною 2-ої вищої освіти психолога підтвердила, що незалежно від вузу усвідомлене навчання зі справжнім бажанням та далекоглядністю – стратегія більш ефективна та багатонадійна.
2. Немає досягнень до 25 років – заспокойся та рухайся далі.
20-25 років – час перших спроб та помилок у професійній сфері, лише початок, перший досвід, від якого не варто очікувати приголомшливих результатів. Попри всі помилки не варто обезцінювати себе.
Нам демонструють приклади тих, хто стають успішними швидко та рухаються у прискореному темпі. Досягати повільно стало не модно, нецікаво. Можливо цим пояснюється чимала кількість 20-річних експертів, які не мають достатньо компетенцій, досвіду та знань, але раптом та відразу стають менторами, наставниками.
Але правда в тому, що більш успішними є бізнеси, які розпочали люди у 30+ та навіть 40+ років, що переважаюча більшість підприємців – це люди 30+. Правда в тому, що не усі можуть збудувати успішний бізнес. Ці факти підтверджуються дослідженнями. І вміння проживати невдачі, падати, а потім знаходити сили, щоб йти далі – теж успіх. А ще правда в тому, що власний бізнес потрібен не для всіх. Й кожен може рухатися у своєму індивідуальному темпі. І це нормально.
Нормально нічого не досягати. Маючи звичайні здобутки, можна жити із задоволенням та вміти радіти простим речам. А високий рівень досягнень не означає автоматично високий рівень задоволеності життям.
3. У кожного з нас різні стартові умови. Їх потрібно враховувати, порівнюючи себе з іншими. І не обезцінювати себе через різність цих умов.
Я народилася та виросла у невеликому селі на заході України, де ніхто не переймається такими блаженно-піднесеними речами, як мій шлях та моє призначення, прокачати себе та мислення мільйонера. Є насущні питання – просто жити та забезпечувати сім’ю необхідним без надмірностей у місті, де найбільшими роботодавцями є вагонне депо та один завод. Можливості та перспективи моїх батьків та мої власні кардинально відрізняються від можливостей доньки високопосадовця. Ці факти потрібно приймати як даність, і нікого ні в чому не звинувачувати. Маємо те, що маємо.
І це справді впливає на те, ким я є у 18 років, але не означає, що я гірша ніж інші. Згодом значення будуть мати прагнення та зусилля.
Я хотіла б, щоб хтось мені пояснив: ти маєш свій темперамент, характер та технічні характеристики, дані природою. І якщо бути людиною-оркестром – не твоє заняття, то це нормально, слід знати та приймати свої обмеження та слабкі сторони. У мене точно є сильні сторони. А любов до себе має бути безумовною.
