дівчатками
«На першу зустріч він не приїхав. Уже тоді треба було бігти»…
Емоційна залежність – це модель поведінки, яка змушує людину страждати. Таке ставлення формується у дитинстві через взаємодію з батьками, які не задовольняють базові потреби дитини – відчуття безпеки, комфорту, довіри й таке інше. У дорослому житті емоційна залежність проявляється у надмірній прив’язаності до близьких – родичів, друзів, партнерів. Їхні слова, поведінка, схвалення чи неприйняття мають великий вплив на психологічний стан і самопочуття.
Ми спілкуємося з дівчиною, яка потрапила в емоційну залежність, коли будувала стосунки. Дізнаємося, як це сталося і які висновки з цього вона для себе зробила.
Він міг сказати: «З тобою немає про що говорити, але давай поговоримо», або знецінювати інші мої риси чи якості
Я не надто аналізувала свої почуття. Людина мені подобалася, «метелики в животі» точно були. Коли ми вперше поцілувалися, я подумала «прикольно», мені сподобалося. Минув час, і я зрозуміла, що більше нічого не відчуваю, усе наче спокійно, але нічого більшого немає. Здається, це були стосунки заради стосунків, певний соціальний атрибут, який обов’язково повинен бути в житті людини. Пам’ятаю, як сказала, що не кохаю його. Для мене це було просто. А він кохав, йому було погано, ми після цього ще якийсь час спілкувалися, вирішували, як йому з цих стосунків виходити.
Це певна залежність від образу людини чи стосунків, який може не мати нічого спільного з реальністю
Коли ми остаточно поставили крапку, мені захотілося авантюри, пристрасті, яскравих фарб, коли все швидко та різко. Зустрілися поглядами в кафе, відчули спалах, підійшли та познайомилися. У цих розвагах думалось, що коротка пристрасть може тривати все життя. Ми горимо, нам цікаво. Хіба сильна любов не може бути такою? Це певна залежність від образу людини чи стосунків, який може не мати нічого спільного з реальністю. Ба більше – людина, на яку спрямовані фантазії та залежність, може навіть не підозрювати, що відбувається. Тоді зустрічаєшся із шаблоном у своїй голові, а не з реальною людиною. Добре, коли ця модель поведінки доходить до розуму. Тоді з нею щось можна зробити.
Згодом я познайомилася з хлопцем у соцмережі. Побачила його профайл, він мав образ «поганого» хлопця. Під час спілкування я зрозуміла, що він розумний. Закохалася в листування, у те, як він формулював думки, в його поведінку. Ми переписувалися кілька місяців про все на світі. Я думала, який він класний, дуже хотіла побачитися. На першу зустріч він не приїхав. Уже тоді треба було бігти.
Коли нарешті побачилися, я просто не змогла говорити. Таке вперше в житті трапилося. Лише сиділа та усміхалася. Наші стосунки розпочалися дуже швидко і тривали 8 років з різною інтенсивністю. Перші кілька місяців ходили в кіно, в кафе, просто гуляли, спали. Ми точно про це не говорили, але мені здавалося, що ми зустрічаємося. Потім я зрозуміла, що він зустрічається ще з якоюсь дівчиною. Він різко відповідав: «Це нічого не означає». Я йому вірила. Ситуації повторювалися. Він говорив: якщо мені щось не подобається, можемо все припинити. Але потім вночі писав повідомлення чи телефонував із проханням, аби я приїхала. І я приїздила. Якось він напився і сказав, що любить мене. Я не знаю, чи справді це було так, тому що не змогла зрозуміти його. Однак постійно жила з надією, що цей треш колись закінчиться і ми будемо щасливі разом.
Він міг сказати: «З тобою немає про що говорити, але давай поговоримо», або знецінювати інші мої риси чи якості. Мене це травмувало. Це формулювання, яке вводить у залежність. Він твердить, що я погана, але все одно буде зі мною, бо хто, як не він? І починає здаватися, що я нікому не потрібна, тож маю міцно за нього триматися. Тому що раз на півроку в стані сп’яніння він може випалити: «Я тебе кохаю».
Щоразу, коли мене ігнорували, потреба в увазі посилювалася, прив’язуючи емоційно до іншої людини
Так тривало певний час, згодом він переїхав до Києва, я залишилась у Донецьку з думкою, що пора налагоджувати життя. Ми не спілкувалися, почалися інші стосунки, теж травматичні. Кожен мій крок новий хлопець намагався контролювати: стежив, читав повідомлення, з’ясовував, з ким ще я спілкуюся. І наприкінці я отримала детальну історію того, де, з ким і коли я розмовляла чи бачилася, що робила. Зрештою, ми знову стали спілкуватися з колишнім, спочатку як друзі, тоді він запропонував ще раз спробувати. Я їздила до нього в Київ, а він до мене в Донецьк. Але за місяць усе знову завершилося. Він сказав, що не може так.
Як я переживала ці моменти? Це була сансара, в якій я постійно наступала на одні й ті ж граблі. Або я когось ревнувала надто сильно і не могла без людини жити, або навпаки. Це були постійні гойдалки зі зривами і травмуванням себе. Щоб усвідомити проблему, знадобилося ще 5-7 років. У 2013-му я переїхала до Києва та пішла до психолога з формулюванням: «Не знаю, що хочу робити далі». За кілька сеансів ми заговорили про стосунки. Я не розуміла, чому мені постійно трапляються чоловіки, з якими все спочатку ніби ок, але врешті з’ясовується, що в них або вже є дівчата і вони їх зраджують, або є паралельні взаємини. Увагу на ці проблеми почала звертати вже під час роботи з психотерапевтом.
«Метелики» завжди є, але я намагаюся збагнути, які вони і чи немає в мене на них алергії, від котрої можу випадково померти
Раніше було важливо, щоб хлопець приділяв мені увагу. Я хотіла бути найкращою для нього, жити його інтересами. Зустріла, наприклад, хлопця, який любить футбол: «О, клас, ходімо на всі матчі». Водночас про свої інтереси не розповідала, жила потребами іншої людини. Мене питали: «Що ти хочеш? Куди підемо ввечері? Що будемо робити у вихідні». А я відповідала: «Не знаю». Здавалося, що мої потреби та почуття не мають великого значення, що про них не варто говорити. І виходить, нічого мого у стосунках не було.
Коли ми почали працювати над проблемою з психотерапевтом, я спершу стала звертати увагу на те, як усе відбувається і що я при цьому роблю. У процесі з’ясувалося, наприклад, що за всі помилки у стосунках я звинувачувала себе. Дуже складно постійно жити з почуттям провини. Тоді спробувала фіксувати власну поведінку, знаходити мотиви дій. Чому, наприклад, я була готова поїхати кудись серед ночі замість того, щоб виспатися? Або чому не могла запитати прямо, чи були в хлопця, який мені подобається, якісь стосунки? Тому що відповідь на запитання могла бути гіршою за ту, що я очікувала, а це боляче.
Думаю, найщиріші та найкращі стосунки тоді, коли люди щоразу, на кожному життєвому етапі, обирають знову одне одного
Мені здається, що в стосунках є гормональний етап з «метеликами», але він минає, на ньому щось велике і справжнє не побудуєш. Тепер для мене це більше про ніжність і радість від того, що я з цією людиною проживаю якісь моменти. Якщо в дитинстві мені хотілося знайти «справжнього чоловіка», з яким ми одружимося, народимо дітей, житимемо разом, доки смерть не розлучить нас, то зараз я в це не вірю. Думаю, найщиріші та найкращі стосунки тоді, коли люди щоразу, на кожному життєвому етапі, обирають знову одне одного.
Свої теперішні стосунки я будую на відстані, ми рідко бачимося. Через певні обставини не плануємо довгостроково наше майбутнє, але встигли про це поговорити, нас обох такий варіант влаштовує. Якщо в когось щось зміниться – ми домовилися бути чесними і сказати про це. Але тут і зараз, коли він поруч, я почуваюся щасливою.
