дівчатками
Я думаю, якщо щось довго не відбувається у вашому житті, незважаючи на всі ваші старання та багаторазові спроби, отже, це й не має статися. Принаймні не зараз. Або не з цією людиною. Або не з цим місцем роботи. Не за цих обставин.
Так вам буде краще. Навіть якщо в цей момент боляче, і те, що сталося, здається несправедливим, потім, через багато років, ви дякуватимете життю за те, що вберегло вас від ще більших страждань.
Коли я не проходила співбесіди, я засмучувалася. Потім чула, наприклад, що директори з персоналу змінюються у цій компанії кожні півроку. Коли чоловік виявляв інтерес, дзвонив, писав, але не кликав на побачення, я дивувалася. Потім виявлялося, що він живе з дівчинкою у незрозумілому статусі та з туманними стосунками. Коли я не могла вирішити квартирне питання, я злилася. Через кілька років я купувала двокімнатну квартиру замість однокімнатної. І я впевнена, якщо чоловік довго не кличе заміж, а ви через кілька років дотискаєте його, у довгостроковій перспективі щастя все одно не буде.
Можливо, це відома істина — не ломитися у зачинені двері. Але її кожен має відчути сам. Зробили кілька кроків до мети – не виходить, треба відступити. Відпустити ситуацію. Звернути увагу на щось інше. Можливо, потім зміните алгоритм дій, зміните підхід чи спосіб досягнення мети втратить актуальність.
Прийде час — усі двері відчиняться, якщо ви знаєте, куди вам треба. Або не відкриються — якщо вам здоровіше і щасливіше не ходити туди.
Лілія Ахремчик
