дівчатками
Не варто сліпо вірити, коли колишніх брудом поливають. Часто це від образи…
Якщо ви любили по-справжньому, вам не пробачать…
Справжнє кохання – це величезна коштовність, еквівалента якої не існує.
І коли йде людина і забирає своє кохання із собою (і робить вона це не просто так, а просто більше не може терпіти поганого ставлення) — її не прощають. І навіть коли люблячого самого кинули — його теж не прощають, навіть сильніша злість і образа спалахує.
Біда в тому, що коли той, хто любить, причому щиро любить знаходиться поруч, вся його любов сприймається як належне. Нудно. Набридло. Приїлось.
Але як тільки людина зникає з життя вже колишнього щасливчика — тоді до того починає потихеньку доходити, що ніхто і ніколи в житті більше не ставиться до нього так само.
Те, що вважалося буденністю і нормою у стосунках з тим, хто любить, — того ніколи не знайдеш в інших відносинах. Там, вже в інших відносинах, людина зустрічає свою копію, і обидва вони чекають, що їх любитимуть, пеститимуть і плекатимуть, нізащо й просто так. Адже вони дуже цінні та прекрасні, на їхню власну думку. Ось такі два «діаманти».
Тому, одного разу до людини доходить, що в неї вже все було, а вона все втратила. Адже неприємно усвідомлювати, наскільки ти не мав рації. Це боляче вдаряє по самооцінці, що і так вже похитнулася. Спроба повернутися, яка теж часто відбувається, обертається провалом, що ще більше засмучує колишнього «божка».
І тоді залишається лише ненависть. До того, хто любив. Щиро. Як ніхто інший. За те, що сама людина помилилася, але не хоче цього визнавати. За те, що такого ніколи більше не повториться. За те, що він знає, як добре, але вже не може до такої висоти дострибнути.
Тому не варто вірити, коли колишніх брудом поливають. Це дуже часто від образи. Від того, що ще болить. Від того, що хочеться повернути все, як було. Але, як кажуть, радий би до раю, та гріхи не пускають.
Кохання, якщо його зраджують, більше одного разу не дається. Та й навіщо, якщо не благо виходить, а шкода одна.
А той, чиє кохання не оцінили, розтоптали і відкинули — якщо зберіг його в собі, то обов’язково зустріне знову. Але вже того, хто теж вміє кохати та цінувати. І все в них буде добре.
Кожен отримує своє. Те, що заслужив. Те, з чим зможе впоратися.
