дівчатками
Щастя та кохання можуть прийти в наступній серії фільму…
Іноді здається, що все втрачено і сподіватися нема на що. Ні кохання, ні щастя більше не буде. Фільм скінчився і на екрані ось-ось з’являться титри. Дуже сумний кінець фільму; звучать останні акорди музики. Але насправді це кінець першої серії. Зараз розпочнеться інша!
Іноді саме за хвилину повного розпачу та смутку все починає змінюватися на краще. Ось Айвазовський був сивим старим шістдесяти п’яти років; тоді це вже була старість. Жив він у маленькому містечку біля моря, кинутий дружиною та залишений дітьми. Дружина поїхала до столиці і дітей забрала з собою; важко її засудити, нудне життя було у провінції! Айвазовський писав свої картини і дуже сумував… Що ще чекати від життя? А тим часом вулицею в похоронній процесії йшла вбита горем вдова; їй було лише двадцять п’ять, а вона вже овдовіла. Вона йшла за труною чоловіка і плакала. Хвилина горя та розпачу! І тут її побачив митець. Сталося кохання з першого погляду; відразу Айвазовський пізнав «свою жінку»…
Він зачекав рік. Не турбував візитами, не нав’язувався. Він розумів, що треба пережити втрату. А потім прийшов і зробив пропозицію. Анна покохала його, хоча він був на сорок років старший. Але ось – покохала всією душею; вони одружилися і довго прожили разом у коханні та злагоді. А після смерті Айвазовського Ганна двадцять п’ять років не виходила з дому — так вона дотримувалась жалоби. Вона дуже любила свого чоловіка-художника та жила щасливими спогадами. Запасом любові, який він залишив їй разом зі своїми картинами…
Адже здавалося того дня, що фільм закінчився. Нема чого більше чекати від життя літній покинутій людині і вдові в крихітному приморському місті… Насправді, у життя свої плани. Іноді нові можливості приходять у найсумнішу і безнадійну хвилину. Нам тільки здається, що сподіватися нема на що. Але в наступній серії все може змінитись на краще. Коли закінчується одна серія, треба дочекатися іншої. Серіал життя знімається. І щастя можливе у будь-якому віці…
