дівчатками
Чи можливо закохатися після сорока? Як у молодості – гостро, до болю у грудях, до перехоплення дихання. Бачити і провалюватися… Вмирати від бажання «випадково» доторкнувшись до руки чи плеча, крадькома милуватися, ловити його запах, а спіймавши запах його дихання, відсахуватися як від вогню… засинати і прокидатися з його ім’ям на губах…
Кохання оживляє. Воно активує почуття, переживання давно минулих днів. Ніби й не було всіх цих років. Якби ці почуття, одного разу випробувані були законсервовані або надруковані як відбиток на бляшаному блоці музичної скриньки – поворот ручки, і ось полилася чудова музика…
Чи можливо закохатися після 40 років?
Кохання оживляє. Воно наповнює світ звуками, яскравими фарбами та запахами.
Одночасно все дихає і ворушиться.
І в той же час – мало, що має значення, якщо не пов’язане з об’єктом кохання.
Кохання вносить у життя сенс. Такий відчутний, живий сенс. Після сорока важко переконати себе, що є заради чого жити. Щоб віддати іпотеку, ще раз з’їздити на море, підняти дітей, побачити онуків, написати книгу, зробити щось грандіозне, спокійно та гідно зустріти старість? Смішно. Здається, що найяскравіше, найцінніше в житті вже сталося. Воно й сталося – молодість. Пік життя, його розквіт залишився позаду.
Кохання робить молодшим. Закоханість – це безбашенна, ризикова витівка, яку можна собі дозволити, тільки дуже молодим.
Любов & муки душевні. Кохання не приходить одне. З приємним любовним томленням (почуттям, яке можна відчути, тільки закохавшись, більше ніяк), ейфорією, підйомом енергії і молодістю, що прокинулася раптом, накривають страждання, порівняні по своєму болю з родовими болями. Гострі, що тягнуться, безперервні, тільки іноді затихаючі страждання. Доводиться переживати неможливість, повне безсилля, розпач, гіркоту та тугу… нескінченну тугу.
Кохання – це чудовий досвід прийняття. Іноді життя дає або дудочку або кувшинчик. Біль того, що не можна мати і те, й інше, перекривається радістю мати хоч щось. Якщо у вас є сопілка, у вас є можливість хоча б побачити ягоди, навіть якщо ви не можете їх зібрати.
Кохання – це скарб. Згадайте, коли ви любили востаннє. Яким він був? Або вона. Його очі, руки, волосся, посмішка, колір очей … Голос, музика, під яку ви кохалися … Де ви зберігаєте в душі цей скарб? Напевно, це те, що ніщо не здатне у вас відібрати. Це те, що залишається назавжди, скільки б років не минуло.
Кохання – це рубіж. Є події у житті, які поділяють життя на «до» та «після». Кохання, сильна яскрава закоханість здатна стати тим перевалом, за який ви переходите іншим.
Любов це життя. Коли ще, як не під час закоханості, так повно та яскраво можна відчути, що живеш.
Страх душевного болю, нерозуміння, а що з усім цим робити, якщо раптом не можна буде застосувати, зупиняє від занурення у вир із головою. Але ось яка штука… «любов ненароком нагряне, коли її зовсім не чекаєш», тобто річ – це несвідома, спеціально не викликана і мало контрольована. По клацанню не можна закохатися. Може в юності у вас був досвід, коли дивитеся на хлопчика і всіма силами хочете закохатися, а ні… або в молодості, коли б і варто закохатися, добрий же хлопець і всіма якостями підходить, але нічого не відбувається.
Кохання – це дар. Можливо, варто ставитись до цього дивовижного подарунку долі дбайливо, з повагою до своїх почуттів і подякою собі та долі за те, що це сталося.
