дівчатками
Найболючіша ілюзія – що інших людей можна контролювати.
До цього особливо схильні діти “неблагополучних” батьків. Щоб вижити, їм довелося швидко подорослішати. Сховати пляшки від алкоголіків, гроші та цінні речі від наркоманів, важкі гострі предмети від психопатів… Вигадувати, як сховатися, захистити маму та молодших.
І згодом у них почало добре виходити. Тому вони вирішили, що контроль – єдиний спосіб виживання.
До підвищеного контролю схильні й ті, хто ріс із надмірно жорсткими, авторитарними батьками. І щоб хоч іноді здобути ковток свободи, вони навчилися хитрувати, обманювати, маніпулювати. І це також створило ілюзію ефективності контролю.
У дорослих відносинах “контролери” вимагають, звинувачують, очікують. Їм потрібно, щоб усе було так, як вони хочуть.
А якщо ні, то ґрунт йде з-під ніг і виникає сильне почуття тривоги: “Світ, люди непередбачувані, і я з цим не впораюся. Отже, я в небезпеці”.
Проблема в тому, що зосередившись у дитинстві на контролі, дитина не отримала навички пізнання себе, своїх реальних можливостей. І часто із віком нічого не змінюється.
Контроль став головною опорою для людини, яка не знає себе і вважає, що вона маленька, залежна, не важлива, не цінна.
І головний сенс контролю – отримати через нього відчуття своєї значущості, безпеки.
В результаті його обранець чи упокорюється і повністю перекладає на нього відповідальність. Або йде.
Вихід – прийняти, що людей контролювати неможливо і це шлях руйнування своєї психіки та стосунків.
Дізнатися, нарешті, про себе. Який я, що відчуваю у певних ситуаціях та чому. Чого насправді хочу.
Вибудувати реальні внутрішні опори.
Уважно дивитися на себе.
Займатися своїми справами, своїм життям. Дбати про себе та давати собі те, що намагаєшся отримати від інших через контроль. Вчитися із собою домовлятися. Поважати себе.
Поступово судомно стислі, контролюючі руки будуть розтискатися і ти будуватимеш відносини не на страху втрати контролю, а на щирості, коханні та радості.
© Tatiana Gromova Godard
