дівчатками
Невдячні люди – чудові тести для всіх, хто з ними перетинається.
Щось робиш для людини хороше, а вона не те що “дякую” не скаже, але починає вимагати більше.
Багато хто обурюється, ображається, звинувачує. І справді, такі ситуації неприємні. Але скільки в них інформації про те, що…
Одна справа – здивуватися, що тобі не подякували, адже ти сам завжди дякуєш за допомогу. Знизати плечима і про це забути.
Інша справа – гірко образитися і довго обурюватись, не відпускати.
Більшість гострих емоційних реакцій – через невиправдані очікування. То чого чекаємо?
Щоб інші підтвердили наше значення, цінність?
Чи важливо задовольнити пихатість, потішити гординю, его?
Змусити людину, якій допоміг, почуватися залежним і дати те, що тобі потрібно?
Чи через добру справу спробувати заслужити увагу, кохання конкретної людини? Схвалення соціуму?
А може, той, хто дає не здатний реально оцінити свої можливості – тимчасові, емоційні, фізичні ресурси. І віддає з жертви, з нужди, постійно спустошуючи себе.
А цю жертву не те, що не оцінили, але взагалі не помітили.
І в такій ситуації – так, це драма. Тому що жертві завжди потрібна компенсація.
Віддавати щось, дарувати, допомагати – це здорово, коли щиро, від серця та посильно. Тобі Бог щось дає, ти сам працюєш і отримуєш за це певні блага.
Тобі радісно ділитися з людиною, на яку озвалося серце.
І, по суті, ти робиш насамперед приємне собі.
Подякували – добре, ні – так ні. Чи зробиш наступного разу щось для цієї людини – як вийде.
Буде внутрішній відгук, бажання, можливість – так.
Ні – так і не зробиш.
Є дуже добра мудрість: “Роби добро – і кидай його у воду”. Якщо виходить кинути, подякувати, що прийняли та піти спокійно далі – це і є добро. Ні, отже, варто подумати, про що ця історія була насправді.
© Tatiana Gromova Godard
