дівчатками
Останнім часом я не перестаю дивуватися з того, наскільки все передбачено в цьому світі. Все на своєму місці, все має значення.
Ось, наприклад, звернуло мою увагу на те, наскільки чітко працює якийсь невидимий механізм, який зводить пари людей протилежної статі для подальшого спільного проживання.
У цьому світі все на своєму місці і все має значення
Є одна сім’я, з життям якої я трохи знайомий. Він — суворий, навіть деспотичний, любить правила і порядок, явний перфекціоніст. Любить обговорити чужі недоліки, засудити, викрити та вивести на чисту воду. Завжди із добрих спонукань, звичайно ж (хоча зазвичай його про це не просять).
Дістається насамперед його дружині. Про себе вона знає вже, мабуть, усе — над чим працювати. Але, що важливо, терпіти не може жодної критики, жодних натяків на свою недосконалість. На мою думку, одна така спроба натяку може обходитися їхньому сімейному бюджету розбитою тарілкою.
Ось як вийшло: аматор покритикувати зустрів людину, яка на кожну порцію критики відповідає ляпасом. Тобто ця погана звичка в ньому таким чином гальмується. І з іншого боку: надто вразлива панночка отримує супутника життя, який методично загартовує її в плані чутливості до чужої думки. Він вчиться не засуджувати, вона вчиться не бути вразливою. Він навчається бути перфекціоністом, вона вчиться дотримуватися правил.
На мою думку, це чудово. Закон долі працює невідворотно.
Згадую, як сказав в одній із своїх книг Екхарт Толле:
«… Відносини не покликані робити вас щасливими та допомагати самореалізуватися. Якщо ви наполягатимете на прагненні отримати спасіння через стосунки, то розчаровуватиметеся знову і знову. Але якщо ви зрозумієте, що стосунки потрібні для усвідомленості, то вони й справді дарують вам спасіння» («Сила сьогодення»).
Когось, можливо, покоробить — як це вступати у стосунки і не розраховувати на те, щоб бути щасливим? Я схильний виходити з того, що не варто очікувати на щастя у формі споживання — задоволення потреб свого его. Інакше партнер завжди допомагатиме, причому скоріше — несвідомо (а це, як правило, неприємно), впливу його позбутися. Тож щастя, скоріше, в іншому.
У подібних ситуаціях життя дає кілька, як на мене, важливих підказок.
По-перше, партнер, як правило, має рацію (по суті), навіть якщо він цього і не розуміє.Зазвичай це важко визнати, принаймні по гарячих слідах. Партнер може бути не правий за формою, що теж може породжувати великі проблеми, але це вже окрема тема. Якщо повернутися до мого прикладу, то, скажімо, вона має рацію. Бо погано копатися в чужих недоліках. Та й він, загалом, теж правий. Основна проблема в обох у формі вираження.
По-друге, щоб досягти прогресу у відносинах, та й взагалі у будь-якій сфері життя, починати, я переконаний, треба з себе. Чоловікові – перестати критикувати, дружині – подолати свою вразливість. Навряд чи буде правильним діяти з оглядкою, на кшталт «нехай спочатку почне змінюватись він, а там подивимося».
Далі. Починаючи з себе, варто “включити” свідомість. Наприклад, усвідомити емоції, які стоять за тією чи іншою дією, тією чи іншою фразою. Це дозволить висвітлити у собі різного роду погані нахили: бажання завжди бути правим, бажання бути у всьому попереду партнера, бажання маніпулювати партнером тощо. У моєму прикладі реакція дружини дозволяє усвідомити чоловікові свою звичку критикувати.
Ще одна підказка. Ключ до розвитку – це прийняття будь-якої ситуації. Із життям взагалі боротися безглуздо. Дивимося на нього: хочеш покритикувати — прийми спершу свою дружину, якій ти, до речі, свого часу напевно не раз зізнавався у різних високих почуттях, прийми разом із усіма її недоліками. Адже ніхто не досконалий. Дивимося на неї: зачіпає чужа думка — навчися приймати себе з усіма своїми недоліками (не тільки партнер не досконалий, а й особисто ти теж). Ну і таке інше. Прийняття ситуації не варто плутати з такою небезпечною річчю, як придушення емоцій.
Навчившись приймати ситуацію, тобто домігшись внутрішнього спокою, можна спробувати допомогти партнеру — допомогти стати кращими в якихось аспектах. За умови, що він цього хоче. Якщо спокою досягти не вдалося, то в процесі «надання допомоги» вас швидше за все захльостуватимуть різного роду емоції, причому навряд чи позитивні. І тоді замість спокійної розмови вийде напад, напад змусить захищатися за всяку ціну (незалежно від того, хто правий — адже его не дрімає) і коло замкнеться. Поки не пролунає вибух…
Щасливих вам взаємин!
Михайло Колесник
