дівчатками
Є любов і доля, вони приносять щастя або нещастя. Розрахувати виграші і програші заздалегідь неможливо. Але частіше виграє той, хто вірить серцю…
Доля у кожного своя. Не все піддається раціональному поясненню. Так іноді й не потрібно…
Любов приходить сама. І ми не вибираємо, кого любити, так само, як не вибираємо, у яких батьків народитися.
Вірніше, вибираємо ще до народження, так Платон вважав. До народження душа тягне жереб; вибирає батьків і коханих людей, з якими хоче зустрітись у земному житті. При цьому нам показують душу людини. А не його земні недоліки і вади, ось в чому проблема. Земні недоліки виявляються потім…
Ми не вибираємо, кого полюбити. Але ми можемо вибрати, залишитися з людиною чи ні. Свобода волі є у дорослої людини.
Любов сама приходить до нас. Іноді це дуже дивно виглядає з психологічної точки зору.
Ось одна зраджена першим чоловіком жінка в сорок років вийшла заміж за 24-річного малознайомого хлопця. З яким познайомилася на Близькому Сході. А потім в поїзді з ним їхала. Необачний крок, чи не так?
А інша дівчина в 20 років познайомилася з ревнивим епілептиком, який молодість провів на каторзі, азартним гравцем. Вдівцем-злочинцем з купою боргів. Старше себе на двадцять років. І вийшла за нього заміж. Теж трохи необачний крок, це я м’яко кажу. Навіть небезпечний.
Тоді психологів не було. Може, й добре. Тому що обидві ці дами були винятково щасливі у шлюбі і кохані чоловіками. А чоловіки дечого домоглися в житті. Це я про Агату Крісті розповідаю і про дружину Достоєвського, Анну Сниткіну.
Так що доля у всіх своя. І однією психологією не пояснити долю. І наш вибір не пояснити. Є любов і доля, вони приносять щастя або нещастя. Як в рулетці. Розрахувати виграші і програші заздалегідь неможливо, якщо мова про долю. Але частіше виграє той, хто вірить серцю.
Чи можна перестати робити ставки і закінчити гру, якщо ви очевидно програєте і стосунки гублять вас. Перестати любити негідника неможливо. Але піти можна. Хоча це дуже важко іноді…
