Чому ми не дозволяємо собі радіти життю

На запитання “Як життя?” ви, замість того, щоб розповісти про приємні події, відповідаєте стримано: “Та так, потихеньку”? Найкрасивіша і якісна постільна білизна, а укупі з нею скатертини, серветки і столове срібло чекають на свою годину в шафі? Забороняєте собі з’їсти шматочок “наполеона” просто так, без приводу, обіцяючи натомість: “Ось допишу трудомістку статтю і влаштую маленький бенкет!” Можете не сумніватися, ви відкладаєте своє життя на потім і не дозволяєте собі радіти тут і зараз. Чому ж так відбувається?

За матеріалами Олександри Волошиної для tsn.ua

Хто такі ангедоністи і звідки вони беруться

Можливо, багато хто з тих, хто не дозволяє собі радіти життю, будуть здивовані, дізнавшись, що підпадають під категорію антигедоністів – на відміну від гедоністів, усе життя яких спрямоване на отримання задоволення – людей, які не можуть або не вміють цього робити. Здавалося б, бути життєрадісною людиною набагато краще і приємніше ніж тим, хто свідомо або підсвідомо гасить в собі цю радість, але величезна кількість людей на Землі робить саме так. Чому ж ми так робимо?

У кожного ангедоніста своя історія, але, швидше за все, заборону на радість життя усі вони отримали в дитинстві. Найчастіше в її основі лежать складні стосунки з батьками, коли дитині важко було передбачити реакцію дорослих на той чи той вчинок. Так, отримавши хорошу оцінку, він міг нарватися на прочуханку тільки тому, що у мами чи тата в той день був поганий настрій, і вони знайшли до чого причепитися, в той час як погана викликала у них слабкий негатив, а то і зовсім залишала байдужим. Недивно, що з часом дитина звикла: не варто поспішати радіти події, яка здається приємною, оскільки невідомо, чим обернеться для ця ситуація.

Читайте також: Картинки красивого життя у соцмережах: що за цим стоїть

Аналогічна реакція і у дітей, які росли в сім’ях, що живуть згідно зі старою приказкою про те, що всьому – свій час. Запаси на зиму там не дозволялося відкривати раніше пізньої осені, мандарини, навіть куплені заздалегідь, можна було їсти тільки на Новий рік, а нова ошатна сукня висіла в шафі, очікуючи відповідного приводу.

Чому ми не радіємо життю

Крім глибинної причини відмови від радощів життя, про яку ми говорили вище, у кожного ангедоніста є своє, більш поверхневе, пояснення того, чому вони не дозволяють жити на повну силу не завтра, а тут і зараз.

Відкладене життя. Такі люди, як герої роману Мілана Кундери “Нестерпна легкість буття”, живуть так, ніби пишуть чернетки. Всі приємні речі вони відкладають на той час, коли нарешті заживуть справжнім – білим – життям. Ось тоді вони одягнуть все найкраще, будуть їсти те, що люблять, і ходити і їздити туди, куди хочуть. На жаль, такий щасливий час найчастіше так і не настає.

За все потрібно платити. Багато хто з нас упевнений: життя смугасте, і за білою смугою в ньому обов’язково приходить чорна. Тому, якщо сьогодні вам добре, то завтра може стати погано. Уникнути нещастя, на думку таких людей, можна… не відчуваючи щастя, тоді за нього не доведеться платити і в житті запанує стабільність і добробут.

Мати або не мати. Напевно, кожен з нас може згадати історію зі свого життя, коли, як нам здається, внаслідок банальної людської заздрості ми втрачали щось важливе і цінне для нас. Наприклад, юнак, на якого із захопленням дивилися всі наші подруги, взяв та й пішов до іншої. Ми відтоді боїмося бути щасливими: нам здається, що краще не мати, ніж мати і втратити.

В’язні сумління. Людей, які не можуть спокійно відпочивати, засмагаючи і купаючись в морі, тому що десь йде війна, або віддаватися обжерливості, тому що мільйони людей у всьому світі голодують, мало, але вони є. Неймовірно, але факт: сумління не дозволяє їм радіти життю, коли іншим погано.

Як дозволити собі радіти життю

Звичайно, якщо ситуація є зовсім вже поганою, є сенс звернутися до фахівця, але в інших випадках з проблемою можна впоратися самостійно. Для цього цілком достатньо час від часу виконувати такі дії.

По-перше, звертайте увагу, чи роблять вас щасливими речі, які ви любите, наприклад, одягнута на концерт або до театру улюблена сукня або з’їдений з чашкою кави шматочок “наполеона”. Якщо ваша відповідь – негативна, спробуйте викликати необхідні почуття штучно. Повторюйте вправу регулярно, щоразу збільшуючи час, упродовж якого ви відчуваєте радість і щастя.

По-друге, щоразу, формуючи “штучну” радість, користуйтеся акторською технікою, яка дозволяє їм входити в потрібний емоційний стан за допомогою фізичних дій. У нашому випадку – пострибайте на місці, поплескайте в долоні, покричіть “ура!”.

По-третє, частіше уподібнюйтеся дітям – вони вміють радіти життю без всяких побоювань і умовностей, і є в цьому сенсі, як і в багатьох інших, прикладом для дорослих.

За допомогу у розкритті теми дякуємо психологу Марині Єлисєєвій.