дівчатками
В самоті немає нічого трагічного, насправді… особливо якщо це вибір, прийняття обставин, що склалися, відсутність потреби в близькій взаємодії з іншою людиною…
Дуже теплою може бути самотність, в якій облаштувалися з тонкою любов’ю до життя взагалі, а не тільки в розтиражованому, але вузькому його значенні.
Самотність, якщо називати речі своїми іменами, і відкинути убік хибні прикраси, найприродніший стан людини, яка за своєю природою одна існує у власному тілі, і має особистий Всесвіт у своїй голові…
Заперечення цього факту – лише втеча від реальності, друзі мої…
І він, парадоксально, не засуджує нас відмовитися від будь-яких інших відносин…
Навпаки…
Досвід життя з самим собою я вважаю найважливішим для будь-якої людини.
Знову ж таки парадокс, але найменш здатними до якісних відносин є люди, які ніколи не жили самі по собі.
В силу того, що вони частіше переносять на інших відповідальність, частіше формують залежність, частіше виявляються інфантильнішими у вирішенні складних завдань.
Їм важко покладатися на себе, тому вони так бояться, що поруч нікого не виявиться…
Саме тому вони часто погоджуються на заздалегідь нежиттєздатні стосунки із сумнівними партнерами.
Саме тому опиняються у пастці зі власних страхів, і терплять нестерпне…
Саме тому неминуче пред’являють як запити до іншої людини ті речі, з якими, по-хорошому, повинні справлятися самі.
І, нарешті, саме тому вони найчастіше потрапляють у найтрагічніший формат самотності – той, у якому ти наскрізь промерзаєш поряд із живою, але випадковою у твоєму житті людиною…
Людиною, якій немає до тебе жодного діла…
Людиною, яка притягнулася на твій страх залишитися одній, а не на усвідомлені взаємні почуття…
На жаль, страх майже завжди служить чудовою принадою для тиранів, аб’юзерів, витончених маніпуляторів.
Ось тут і криється головна трагедія.
Тікати від самотності, щоб потрапити в найгіршу її форму…
Напевно, ще й тому нам усім давно час навчитися формувати своє власне ставлення до тих речей, якими нас лякають із покоління в покоління, теж особливо не замислюючись про те, чи вони настільки страшні насправді…
І настав час перестати думати, що це інші люди повинні виховувати і перевиховувати нас у відносинах, позбавляти нас від комплексів, лікувати наші рани, брати на себе відповідальність за наше життя, і допомагати нам впізнавати самих себе…
Все це тільки наша робота, заради якої не гріх побути самотніми без жодних трагедій.
У кохання варто приходити не сумним напівфабрикатом розраховуючи на горезвісну “другу половинку”, яка нас “смачно приготує”, а “готовою стравою”, аромат якої доноситься за версту.
©Ліля Град
