дівчатками
Постійно намагаючись «підлаштувати» оточуючих під себе, ви домагаєтеся подвійного негативного ефекту:
1) відмовляєте іншим у праві бути самими собою, тим самим віддаляючи навіть найближчих;
2) втрачаєте зв’язок зі своєю власною внутрішньою силою. Іншими словами, поступово псуєте відносини і витрачаєте енергію даремно.
“Та що ти відразу ображаєшся?!” … “Тобі і сказати нічого не можна!” … “Заводишся на порожньому місці!” … Знайомі фрази? Коли чуєш щось схоже, хочеться ще сильніше образитися, розгніватись і наговорити зайвого. І це замкнене коло, з якого, здається, немає виходу. Виникає відчуття, що інші навмисно випробовують ваше терпіння, а потім називають вас мало не божевільним.
Образа та роздратування: Як правильно спілкуватися з оточенням
Якщо ви опиняєтеся в таких ситуаціях досить часто, то ви, швидше за все, впадаєте в одну з двох крайнощів: гостро і безнадійно відчуваєте себе жертвою несправедливого ставлення або інтенсивно відчуваєте праведний гнів, розпалюючи його не тільки на кривдника, а й на тих, хто потрапив під гарячу руку.
В обох випадках ви вважаєте себе єдиним правим і… не зрозумілим оточуючими.
Ви опиняєтеся в емоційному розриві з «кривдником», але оскільки все одно потребуєте його, то незабаром знову відновлюєте контакт. Але все йде нормально тільки доти, доки вас знову не зачеплять. А зачепити вас легко. Чому так відбувається?
Давайте підійдемо до цієї проблеми буквально, у прямому значенні цього слова. Якщо ви легко виходите з себе – значить цей вихід у вас завжди поруч, на відстані витягнутої руки. За будь-якої зручної (або незручної) нагоди ви готові ВИЙТИ з себе, щоб спробувати виправити неугодну вам поведінку когось із вашого оточення.
Виходить, що ваша емоційна рівновага безпосередньо залежить від того, чи поводяться оточуючі так, як ви від них очікуєте. Оскільки поводитися саме так вони не зобов’язані, вони часто не потрапляють у ваші очікування. Ви, природно, реагуєте на це швидко та болісно. І тоді вам доводиться вмикати контроль. І так, виходити з себе.
У результаті ви стаєте більше зацікавлені в тому, що відбувається зовні, ніж у тому, що відбувається всередині, з глибинним станом. Постійно намагаючись «підлаштувати» оточуючих під себе, ви домагаєтеся подвійного негативного ефекту: 1) відмовляєте іншим у праві бути самими собою, тим самим віддаляючи навіть найближчих; і 2) втрачаєте зв’язок зі своєю власною внутрішньою силою. Іншими словами, поступово псуєте відносини і витрачаєте енергію даремно.
Ліки від цього називають «поверніть собі свою силу». Як кажуть мудреці, де увага – там енергія. До тих пір, поки ви шалено звертаєте свою увагу виключно зовні, намагаючись переробити і переперечити інших, ваша енергія витікатиме, причому безповоротно і безрезультатно (ви перевіряли, ви знаєте).
Якщо ж ви спробуєте перевернути увагу всередину, то ви побачите, що ваша сила існує незалежно від того, як поводяться оточуючі. У вас є свої переконання, правда, свої цінності. І вони лише ваші. Зовсім необов’язково робити так, щоб усі люди були з ними згодні. Бути собою, мати свою думку, відчувати ті почуття, які ви відчуваєте – це ваше право, яке у вас ніхто не відбирає. Але при цьому вам слід визнати право інших людей бути самими собою, бути несхожими на вас, з іншими поглядами і цінностями, з їх власними почуттями.
Бути різними і не згодними одне з одним – це нормально. Головне – кажучи «Я вважаю ось так», не тикати співрозмовника фразою «А ти ось вічно…»… Зупиніться на тому, щоб говорити лише про свої думки та почуття. Те, що думає і відчуває співрозмовник, це його зона відповідальності. І він має право це висловити, причому шанобливо. Якщо ж він висловлює це грубо і переходячи на особистості, цілком достатньо фрази у відповідь «Мені боляче/неприємно це чути». І цього цілком достатньо, щоб конфлікт отримав шанс перейти в конструктивне русло, а не став просто черговим вибухом енергії.
Дозволяючи розбіжностям бути і дозволяючи собі відчувати та шанобливо повідомляти про свої почуття співрозмовнику, ви автоматично знімаєте непотрібну напругу. Ви випромінюєте прийняття, а не контроль. А значить – не “провокуєте” співрозмовника на те, щоб зачепити вас і почати війну, в якій все одно ніхто не виграє.
Автор Ірина Котова
