дівчатками
Щастя постійно з нами, та так, що ми до нього звикли і вважаємо, що воно й не щастя зовсім. Що це звичайна справа.
Купили ви нові штани, шубу, труси. Яке ж це щастя? А купили б ви такі штани чи шубу років двадцять п’ять тому? Уявіть, я молодий, з кучерями, на двадцять п’ять років молодший, на п’ятдесят років красивіший, на сто років худіший, на мільйон років безглуздіший, а на мені американські джинси. А довкола такі ж хлопці, лише у штанах фабрики “Більшевик”.
Ну, і хіба не щастя, що однокурсниця Оленка дивиться на вас такими блакитними очима? На них не дивиться, а на вас. І хай навіть не на вас, а на ваші, їхня мати, американські штани. Ну і що? Вони на вас! Щастя ж!
Мандарини на Новий рік, коли тобі шість років щастя? Безперечно!
Знайти себе у списку абітурієнтів, зарахованих до інституту, чи не щастя чи що? Навіть не сперечайтесь!
А в липні поїхати путівкою в Ялту і там зустріти Наташу з Харкова, засмагнути до чорноти з нею разом, пити дешеве домашнє вино, закушуючи персиком, соком, що бризкається, від укусів ваших поки що тридцяти двох зубів? Що це, якщо не щастя?
А почути від тієї, на яку навіть дивитись боявся, у відповідь на “люблю”, “я теж?” Якщо ви скажете, що це не щастя, то ви божевільний.
А дембель? Та сама дорога додому в плацкартному вагоні, з сигаретним димом у тамбурі і чай у підскляннику для того, щоб запивати горілку “Пшенична”, якою тебе пригостив такий самий дембель-морячок? Ви навіть не уявляєте, що то за щастя!
А маленьке диво у ваших руках, яке ви зробили разом із тією самою, яка сказала “я тебе теж”? Маленьке, тендітне, на яке навіть дихати страшно, але нескінченно улюблене та найдорожче на світі, якому ви ще навіть ім’я поки не обрали, але вже не розумієте, як жили без нього раніше? Щастя!! Це справжнє щастя!!
А потім ви подорослішали. Все вирівнялося. У вас з’явився будинок, машина, робота, шафа з білизною та шмотками, посуд “Цептер”, парфум “Армані”, труси “Кельвін Кляйн” та картка “Амерікен Експрес” з вигідним відсотком за кредитом, домашній котик навчився какати в лоток, а нові альбоми “Пінк Флойд” не пише. І ніхто, ніхто на всьому білому світі не зверне на вас уваги через те, що на вас американські штани. Зі щастя тільки хороші аналізи, і то п’ятихвилинне щастя, не довге.
А щастя крутиться під ногами, виляє хвостом і запобігливо дивиться на нас розумною кудлатою мордочкою в надії, що ми його помітимо і почухаємо за вушком. І посміхнемося. Воно довкола, у тому, що ми вже не бережемо.
Але ми не помічаємо. І ні про що більше не мріємо. Ах, так, мріємо, звісно. Щоб збірна стала чемпіоном, а долар упав. Але щастя не настільки безглузде, щоб реагувати на такі безглузді мрії.
Будьте щасливі!
Олександр Гутін
