Багато віків тому світом керувала жінка – це був матріархат, і це був один з найкращих періодів людства. Право бути головною жінці надавалося без обговорень, адже вона прародителька людського роду. І хоча матріархат був за первіснообщинного ладу, він проіснував немало й небагато: десятки тисячоліть.
Культ жінки підтверджують філософи та історики:
«Діти в Афінах спочатку називались по імені матері і лише з утвердженням постійного шлюбу було вирішено цей порядок скасувати»
Філософ Варрон
«Лікійці називають себе по матері, а не по батькові і на запитання про походження повідомляють свій родовід з материнської лінії, називаючи матір своєї матері»
Історик Геродот.
Суспільство під владою жінки виглядало таким чином: існував материнський рід, на чолі якого стояла старша жінка. Рід складався з великих сімей (200 – 300 чол.), на чолі яких також були жінки, а членами сім’ї могли бути тільки близькі родичі по жіночій лінії. Материнський рід колективно володів родовою общинною землею, а промислами займалися як жінки, так і чоловіки. Найбільше жінки полюбляли рибальство, але й від полювання не відмовлялися.
В межах свого роду заборонялося одружуватися, тому рід був пов’язаний шлюбними відносинами з іншим родом. Але загалом жінки не обтяжували себе шлюбними зв’язками, діти часто не знали свого батька. Кровна спорідненість ішла по лінії матерів, біля яких групувалися діти.
«Перші люди в Фінікії носили ім’я матері, тому що в ті часи жінки вільно сходились з будь-якими чоловіками.»
Філософ Філон
Ви можете бути здивовані, але трипільська культура, що як відомо пов’язана з Україною, відбулася саме під владою жінки. Вчені в один голос стверджують, що у трипільців був «чистий матріархат».
Так, вони жили великими родами, якими керували жінки. Не будували жодних оборонних споруд, мирно займалися хліборобством та скотарством.
Трипільці жили у великих будинках, стіни яких прикрашали яскравим орнаментом, а побутові речі – вишуканим декоративним розписом. У похованнях трипільців знайдений хрест, що свідчить про розвинуті релігійні вірування.
Войовничі кочові племена Сходу майже знищили трипільську цивілізацію. Але матріархальні погляди трипільців були успадковані іншими народами, що проживали в той час на території України. Тому культ Родової матері — образ наймудрішої жінки, яка очолювала рід, і культ Рожаниці — богині родючості, збереглися в Київській Русі аж до запровадження християнства.
Вчені стверджують, що трипільські жінки, які стояли на чолі родів, здійснили сильний вплив на менталітет сучасних українців. Саме тому українцям характерні жіночі риси характеру: близькість до природи, душевність, братство, пріоритет моральних оцінок над правовими, м’якість, миролюбство, терпіння, релігійність. Для українців типовим є вислів «ненька – Україна», а Батьківщина завжди уособлюється з матір’ю, з жіночим началом. Жінка в Україні – це жінка – матір, жінка-захисниця. Козаки, що жили на Січі, поклонялися Богородиці, що «покровом охороняє їх». Таким чином і до сьогодні зберігся культ жінки – матері в Україні.
На жаль, матріархат, як і все хороше, швидко скінчився. Чоловіки монополізували собі приватну власність, запровадили християнство, яке зробило дуже мало для поліпшення матеріального і морального статусу жінки. Жінка стала залежною від волі чоловіка, на неї поклали основну провину за первородний гріх та визнали найгіршим втіленням зла. Чоловік став головним не тільки в суспільстві, а й сім’ї – наступив патріархат.
І почалося: війни, революції, атомні вибухи, голодомори – наслідки чоловічої ери. Чоловікам завжди мало – землі, влади, грошей, ресурсів, жінок. Олександр Македонський, Наполеон Бонапарт, Гітлер та ще десятки імен завойовників погубили мільйони людей заради егоїстичної мрії мати більше, ніж всі.
Але їх слід в історії людства ніколи не буде таким рушійним, як епоха матріархату, що крізь віки керує світом, бо все, що в ньому відбувається – відбувається заради жінки:
«І тут, вона – жінка, бере тебе тепленьким, смирненьким, як сонне кошенятко, прикладає до грудей, до шиї, до лона і… Все! Все! Тобі гаплик! Ти по той бік реальності. Ти щасливий! Тепер ти на сьомому небі! Ти тепер захищений. Ти тепер маєш жінку. Ти тепер можеш так багато…
Ти можеш безперестанку зачаровувати її своєю мудрістю, ти можеш нею вихвалятися перед іншими свободними дурнями, ти можеш, дивувати її своєю щедрістю, ти можеш наряджати її в казна-що і казна-як, ти боготвориш її, ти будуєш їй трон, палац, царство… все!
Ти… Ти кидаєш увесь світ їй під ноги, котрі вона так велично, клично, незвично і зично розтуляє, щоб напоїти тебе трунком найрозкішнішого скарбу свого, що за нього ти ладен віддати геть усе до останньої нитки, та що там нитки, до останньої волосини… Ні, ти ладен продати власну душу! І ти продаєш її, ти даруєш її назавжди»…
Олег Драч. “Серцю серця”
Джерело: zhinka-online.com.ua