дівчатками
«Все, що мене не вбиває, робить мене сильнішим! “,
– так Ніцше сказав, потім збожеволів, а потім помер. Тому що це красиві слова, але це неправда. Все, що нас не вбиває одразу, вбиває потроху, непомітно. Вбиває нашу доброту і довірливість. Ніжність і щирість. Відкритість, щедрість, ясний погляд і м’яке серце…
Обман, зрада, низість, невдячність, жорстокість, несправедливість можуть не відразу вбити. А по краплині, по краплині … стерпимо, витримаємо, рана загоїться. Шрам залишиться – груба шкіра. і так, поступово, цієї шкірою і обростешь, сам не помітивши – як це сталось?
І можна себе потішати – я став сильнішим! Так. Але в душі ще одна струна порвалась, ще один кришталевий дзвіночок затих. Щось або хтось там помер, в душі, – добра фея або маленький ангел. Які були нашою частинкою. І вже точно знаєш, як треба відповісти на удар. Як – на жорстоке слово. Як дати здачі, якщо потрібно. І точно знаєш, що можуть вдарити – просто так, ні за що. Або замість подяки. І нітрохи цьому не дивуєшся. Звик. І навчився терпіти або захищатися.
Але щось безповоротно втрачаєш з кожним ударом, зрадою, розчаруванням. Назавжди це йде і вмирає. І стаєш сильнішим, так. Але за рахунок інших важливих якостей.
Все, що мене не вбиває, просто вбиває не відразу. Але робить сильнішим чи бездушним? – хто знає. Треба поменше того, що вбиває. І тих, хто вбиває, теж поменше. Тому що вони все одно – вбивці. Вбивці чужих ніжних душ і добрих поривів…
А. В. Кир’янова.
