Про жіноче відверто та з гумором!
Відвертo, Думки

Прекрасна правда про те, як розвивається справжнє кохання

Коли мені було 17, я думала, що закохалася в нього.

Це було ще зовсім юне кохання. Воно, наче паросток, слабке і тендітне пробивалося до сонця. Я не була впевнена в ньому, чи в собі. Я не була впевнена в нашому коханні. Це скоріше якість образи, які я собі придумала. Ідеалізувала. Я хотіла, щоб все було так, як я собі придумала. І тому нав’язала собі це. Така юна наївність. І сильне фізичне бажання. Те перше, якого ще не розумієш, навіть соромишся. Згодом я стала реальнішою і зрозуміла, що це кохання було не більше, ніж моя вигадка.

Коли мені був 21, я думала, що закохалася в нього. 

Він був старшим за мене на 7 років. Я відчувала його сильне кохання до мене, він не раз доводив мені його словами та показував серйозність своїх намірів. Але я не могла відповісти йому взаємністю цілковито. Бо я була не готова підтримати його плани. Я мала власні амбіції, власні плани, власних друзів і власні захоплення, в які не хотіла впускати його. Я хотіла ковтнути свободу. А він хотів повісити на мене додаткові обов’язки: дружини, домогосподарки, мами. Це налякало мене. Тому я пішла. 

Коли мені було 25, я закохалася в нього.

Ми просто якось зустрілися і довго говорили. Ми стали справжніми друзями. Багато сміялися і жартували. Особливо про те, що в нас ніколи не вдасться знайти кохання, бо ми не вміємо кохати. Ми двоє не вірили в любов, але вона прийшла і поселилася в наших серцях без нашої згоди. Все було правильно, послідовно і неспішно. Все було так, як треба: легкі розмови, теплі погляди. А потім він якось зустрів мене в аеропорту, після чого ми почали нашу 6-тижневу подорож в будиночку на колесах.

І знаєте що? все було зовсім не так, як про це розказують. Не було ніяких метеликів в житті, чи пісень в голові. Наш перший поцілунок був зовсім не таким, як я собі уявляла, але, з усім тим, він був справжнім, єдиним справжнім, яким міг бути.

Наша любов взагалі була не такою, якою я собі її уявляла.

Це було так легко, алей велично.

Це було так тепло і рідно.

Це було так комфортно і зрозуміло, навіть без слів.

Бо я нарешті була собою і знала, що він теж такий, як є, а не надуманий мною.

Це було так відверто. Я не відчувала ніякої незручності, чи сорому, що б ми не робили.

Це було так ново. Він відкривав мене для себе, і я й сама дізнавалась, якою я є. Я почула нарешті свій щирий сміх, я так щиро ще не сміялась, а тепер роблю це щодня.

Це було так сміливо. Я відмовлялася від своїх комплексів один за одним. Тому що мої недоліки більше ніхто не бачив і не вказував на них. 

Це було так впевнено. Ми будували плани на наступні вихідні, наступне літо, і на життя вперед. Разом…

Це говорити те, що думаєш, тому що якщо для тебе це важливо, то це важливо і для нього. Це визнавати, що деякі моменти в ньому можуть зводити тебе з розуму, але свідомо зосереджуватися на тому, що він робить добре.Це було так щиро і так мудро. Ми вчилися розуміти один одного. Чути один одного. Ділитися один з одним.

Кохання – це не метелики та не музика. Кохання – це впевненість, комфорт і відвертість.

Кожен етап життя приносить різне захоплення. У всіх це проходить по-різному. Я вирішила не зупинятися на напівкоханні й отримала його цілком!

Джерело

Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть "Ctrl+Enter"
Прекрасна правда про те, як розвивається справжнє кохання

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: