дівчатками
Чоловіки люблять простіше і, добре, щоб працююча зі своєю зарплатою і відразу в шубі.
Люблять, щоб очі сумні, ліфчик з пушапом, червоні руки від буряків, коса до попи.
У мріях – щоб взуття у неї заздалегідь по сезону вже куплено, а на Новий рік – олів’є готове.
І, ось, скажімо, живе собі така жіночка, живе, ні горя ні бід не знає, бо звикла лише на себе розраховувати. Сама в себе нові чоботи випрошує, кавун сама до дому котить і огірки відкривати зубами якось призвичаїлася і раптом на тобі: з’являється в її житті ЧОЛОВІК.
І почалося: стрижка зухвала – на голові волосся відрощуй, сукні носи, ноги двічі на день голи, рот помадами червоними фарбуй, люби всією душею, а не тим, що там у тебе зійшло в процесі твоєї тупої еволюції, випромінюй загадкову сексуальність, АЛЕ НЕ СИЛЬНО і водночас світлий смуток.
Жалій і дивися на нього із захопленням і вдячністю, але щиро, щоб усі повірили, що закохалася ти до непритомності за те тільки, що вибрав він тебе, погану серед сотень тисяч інших жіночок, які на шию йому кидалися одразу з розкинутими ногами…
І щоб внутрішній зріст починався і закінчувався біля холодильника і не раніше.
І щоб без цього вічного брязкальця в голові.
Без тієї самої кульки, яка там бринькала, бринькала, зірвалася і покотилася з гуркотом, бо страшно…
Йому страшно.
І ще дуло вчасно заліпи в ім’я Любові, яка не має нічого спільного з тим, що ви там зараз собі подумали.
Ось і зараз: пишу та сльоза йде.
Скільки ж ахеренних жіночок Любов ця зіпсувала!
І не треба мене шкодувати.
Мені й так соромно дивитись у вічі людям, які мене читають.
Тіна Шевцова
